Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Цього було досить, щоб прем’єр-міністр отямився і не розчарував Вокера, який ще до цього натякнув на необхідність поставити генерала на місце. Він заговорив з ним з убивчим сарказмом:

— Отже, генерале,... кілька натовських мінних тральщиків стримають російську навалу, чи не так? Хіба не про це ви мені говорили?

Мейнворинг розумів, що краще йому не відповідати. Тому й мовчав.

— Завдяки вашій пораді ми вскочили в халепу по самісінькі вуха. Трев каже, що це — найбільша катастрофа на британському флоті з часів Фолклендської війни. Завтра всі газети своїми заголовками волатимуть, що «кораблі потонули з усією командою». І як, чорт забирай, ви нам пропонуєте тепер давати цьому раду?!

Коли прем’єр-міністр говорив, то на мить втратив контроль над собою. Та замість того, щоб вибухнути гнівом, як зробили би за таких обставин багато інших, він замовк, затамувавши подих. Сльози навернулися йому на очі, а щоки почервоніли від гніву. Він через силу опанував себе.

— Генерале, будьмо відвертими. Я дослухався до вашої професійної поради, що присутність кораблів НАТО, зокрема «Падстоу», стане переконливим попередженням для росіян. А тепер... тепер корабель потоплено, і більшість членів екіпажу або вбиті, або зникли безвісти, — прем’єр-міністр говорив тихо, але з погрозою в голосі. — Поясніть, будь ласка.

Ось прийшла черга і Мейнворингу бути шокованим. Він знав, що обіймає свою посаду командувача у збройних силах лише завдяки вмінню взаємодіяти з апаратом уряду та знаходити спільну мову з політиками. Чекаючи на швидку відставку, вже бачив себе на засіданнях у палаті лордів, але тепер все це опинилося під загрозою. Вперше у своїй наперед спланованій кар’єрі він припустився величезної помилки. А що скаже дружина, коли довідається про його прикрощі? О, то взагалі загрожує лихом зовсім іншого масштабу.

— Прем’єр-міністре, — він відкинув ці думки і змусив себе говорити спокійно, поважно і переконливо, — ми щойно провели зустріч начальників штабів і обговорили ситуацію, що склалася. Вважаємо, в такі часи Велика Британія має продемонструвати свою силу. Нас спіткало нещастя... але ми як нація і раніше стикалися з негараздами і завжди долали їх.

Прем’єр-міністр подивився на нього:

— Що ви пропонуєте?

— Прем’єр-міністре, — відповів Мейнворинг, — ми змушені визнати, що потоплення «Падстоу» — це акт агресії з боку Росії, а вторгнення в Латвію означає, що згідно зі статтею 5 Вашингтонської угоди ми зобов’язані надати їм допомогу. Вже пізно надсилати сухопутні війська, хоча їм і наказали терміново підготуватися до відправлення. Ми побоюємося, щоб розгортання повітряних сил тоді, коли наші сухопутні війська і війська противника знищуватимуть одне одного, не примусило нас вступити в реальний бій раніше, ніж нам цього хотілося б. Як ваш головний військовий радник я уповноважений передати вам рекомендацію Комітету начальників штабів...

Вокер бачив, як дратує прем’єр-міністра цей пихатий пишномовний тип, який раптом припинив говорити «я» та почав вживати слова «ми» й «комітет», викручуватися і намагатися приписати всім вину та відповідальність. Але прем’єр-міністр теж умів гратися в такі ігри, причому значно краще, ніж цей генерал-невдаха.

— Будь ласка, ближче до справи, генерале, — промовив він сухо.

Мейнворинг продовжив:

— Як я і казав, прем’єр-міністре, начальники штабів рекомендують відрядити на Балтику значні військово-морські сили. Це стане демонстрацією нашої солідарності з Латвією та іншими країнами Балтії і покаже, що ми — надійний союзник НАТО. Крім того, обмежившись лише допомогою на морі, зможемо залишатися нейтральними.

— І що це за сили?

— Ми пропонуємо відрядити оперативну групу на чолі з кораблем Її Величності «Королева Єлизавета».

Вокер знав, що «Королева Єлизавета», авіаносець і найбільший корабель, який будь-коли мав британський військовий флот, нещодавно підготували до плавання. Але, щодня переглядаючи газети, він також помітив, що багато хто з генералів, адміралів і навіть маршалів авіації у відставці гнівно заявляли, що винищувачі F-35, які мали злітати з його палуби, були ще не готові. З власного величезного досвіду взаємодії з урядовою адміністрацією він знав, як рідко три гілки збройних сил діють узгоджено хоч в якихось питаннях, але цього разу вони нібито були одностайними, і це непокоїло.

— Бос, мабуть, ви хотіли б знати, чи є вже на ньому літаки? — втрутився Вокер.