Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Тепер, коли наближався час від’їзду, він не знав, як буде прощатися з Мариною. Щось йому підказувало: коли, як і повинен, скаже їй «прощавай», то більше ніколи її не побачить. У неї були свої несплачені рахунки з російським десантом, і Морланд сумнівався, що вона залишиться живою. А потім, коли вони вже доїхали до центру моста і Том приготувався прощатися, сталося непередбачуване.

Високо над ними, занадто високо, щоб рокіт їхніх двигунів було чути, Морланд помітив крихітні силуети двох Су-25КМ — найсучасніших російських штурмовиків, які летіли нижче хмар. Він визирнув з вікна, щоб краще розгледіти їх, і побачив, як вони на мить вирівнялися, а потім із кожного вирвалися дві однакові смужки, які могли означати лише одне — бомби з лазерним наведенням. Морланд бачив їх тільки в телевізійних репортажах з України, але не сумнівався в тому, що саме перед ним було і що зараз відбуватиметься.

Неймовірно і вражаюче бомби почали звиватися долу, прямо на міст та «Ленд Крузер». Він інстинктивно пригнувся — так, ніби цілили саме в нього. Але за якусь долю секунди, коли бомби з шаленою швидкістю пролетіли повз міст, він зрозумів безглуздість своїх здогадок. Ці снаряди були призначені для руйнування чогось значно більшого і ціннішого, ніж він і його камера.

Наступної миті бомби влучили у два кораблі зліва від них. Морланд змусив себе подивитися і побачив, як літак зробив коло, знову націлився і, не боючись нікого і нічого, випустив ще кілька бомб.

Коли Морланд знову глянув ліворуч, то побачив, що судна вибухнули, перетворившись на жовті вогняні кулі, яскраво-червоні всередині, які здіймалася над водою. Він бачив, як шматки розплавленого металу крутилися високо в повітрі, а потім із шипінням падали у воду. Через відчинені вікна їх обдало гарячим повітрям, і машину страшенно трусонуло від ударної хвилі. Поки вони, тепер вже повільно, їхали через міст, вогняні кулі осіли, і Том побачив, що два найближчих кораблі палають вогнем. Пролунав ще один, гучніший і протяжніший звук: це на суднах вибухнули боєприпаси, утворивши ще більші вогняні кулі. Корабель Її Величності «Падстоу» і федеральний корабель Німеччини «Екернфьорде» перекинулися набік, розвалилися і почали тонути.

Крауя звернула в одну з бокових вулиць і зупинилася.

— Що тепер, Томе? Це ж був ваш шлях додому. — Вона, бліда і стривожена тільки-но побаченим, намагалася вгамувати емоції, які накрили її від того, що росіяни чинили в її любій Ризі.

Морланд обвів поглядом своїх людей — усі вони були шоковані. Лише кілька хвилин тому він не знав, що сказати Марині, побачивши масове вбивство її співвітчизників у аеропорті та почувши про можливу долю її брата, а тепер сам став свідком загибелі своїх співвітчизників, британців.

Морланд почувався так, наче переглядає уповільнені кадри якогось кіно. Голова його була зовсім ясною, він дивився у вікно і говорив все, що відчував, — за звичайних обставин не робив би такого перед своїми солдатами. Але досі він і не бачив нічого подібного.

— Ці покидьки щойно потопили британський і німецький кораблі. Це означає, що ми, мабуть, вступили у війну з Росією...

Крауя з надією подивилася на нього, чекаючи, що він скаже після цього.

Морланд і його люди переглянулися. Він бачив на їхніх обличчях запитання: і що тепер, командире, чорт забирай? Але також уявляв собі вперту рішучість британської піхоти, тепер дуже розлюченої і готової до бою з ворогом усупереч всьому, хоч би що сталося.

— Добре, забудьмо все, що робили досі. Нікому ті кляті фото більше не потрібні. Докази намірів росіян зараз тонуть он там — у гавані... Ми залишаємося і будемо битися разом із латвійцями.

— Ну, це і так зрозуміло, сер, — сказав Вайлд. — Килима-самольота в нас немає, а єдиний засіб для повернення додому вони щойно потопили. Гадаю, нам треба їхати в Адажі та зв’язатися з нашими спецпризначенцями. Отже, хлопці, нам таки доведеться провести те лісове тренування.

— Правильно, сержанте, — Морланд глянув на Крауя і був вдячний сержантові за цю його слабеньку спробу пожартувати. — Можеш відвезти нас назад, в Адажі, Марино? Після цього ти, певне, повернешся в Ригу?

— Я відвезу вас, але залишусь. Зараз я вам потрібна більше, ніж будь-коли. І нам знадобиться ваше радіо, поки все це не скінчиться. Після того, що сталося вранці, саме в Адажі почнеться підготовка до контрнаступу, а не в Ризі, — Марина подивилася на Морланда, і їхні очі зустрілися.

У нього на мить завмерло серце. Він відчував безмежне бажання захистити її і знав, що заради неї піде хоч у саме пекло. Відтепер воювати за Латвію означало воювати за Марину Крауя. Але вона не має про це знати.