Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Морланд упав на землю, підповз до краю лісу і завмер, лежачи ниць. Він прислухався і поглянув навкруги. Безпосередньої загрози не було. Решта людей зайняли кругову оборону, приготувавши гвинтівки. Він витяг із нагрудної кишені міні-бінокль і подивився в нього зі свого укриття, охопивши поглядом злітну смугу.

«Чорт!» — вигукнув мимоволі. Це була страшна картина. За кілометр від нього на стоянці в клубах диму вишикувалися припарковані зелені пасажирські літаки «Ейр Балтик» [26] «Ейр Балтик» (англ. Air Baltic) — латвійська національна авіакомпанія з основним базовим аеропортом у Ризі; здійснює пасажирські та вантажні перевезення. . Перед сучасною скляною будівлею пасажирського термінала лежав на боці охоплений вогнем гігантський російський вертоліт Мі-26, здатний підняти в повітря близько дев’яноста осіб. Автоматний вогонь вирував над злітною смугою, на траві хвилями здіймалися залишені парашути. Йшла повномасштабна атака на міжнародний аеропорт.

Однак, попри шалену стрілянину на злітній смузі, було зрозуміло, що перевага не на боці захисників аеропорту. Бо ж із просторих черев інших, цілих Мі-26 й далі висаджувалися десантники, які, щойно торкнувшись землі, починали стріляти в бік будівель. Морланд все ж був уражений цими прекрасно підготовленими і дуже хоробрими військовими, які без страху кидалися назустріч смертельному і влучному вогню. Із такою кількістю висаджених військ бій цього ранку міг мати лише один результат.

Потім з іншого кінця смуги пролунали ще сильніші залпи вогню, і в будівлю термінала врізалися снаряди, повидиравши шматки стін та напевне покалічивши людей всередині. Морланд навів бінокль на машини, які вели вогонь, і коли з дула однієї з гармат вирвався спалах, він побачив те, на що чекав і чого боявся: це були російські гусеничні БМД-4, призначені для транспортування особового складу повітряно-десантних військ. Їх, схоже, скинули з першими парашутами. І не варто сумніватися в тому, що він бачив: це справді була еліта російських десантних військ із найновішим озброєнням. Проблема лише в тому, що він був занадто далеко і не міг зробити світлину тієї якості, яку вимагав підполковник. Але ж потрібен абсолютно беззаперечний доказ того, що це — регулярні російські війська, а не якась «третя сторона» чи «ополченці», як, безумовно, стверджуватиме Росія, граючи в ту саму гру, яку вона так довго, вправно і підступно вела в Україні.

Наступної миті, коли помітив спалахи і почув пізнаваний важкий звук мінометів, перевів бінокль на термінал і побачив, як снаряди рвалися в натовпі росіян, що атакували. Міни падали на тверде покриття злітної смуги, розривалися серед натовпу і косили людей, ніби пластикових солдатиків, якими Морланд бавився в дитинстві, збиваючи пальцем тих, кого вважав убитими.

— Ці латвійці таки знають, що робити з мінометами, — пролунав у вухах Морланда голос сержанта Вайлда, який говорив із ним через персональний радіозв’язок PRR [27] PRR (від англ. Personal Role Radio) — маленький радіоприймач на дециметрових хвилях, яким користуються військовослужбовці Збройних сил Великої Британії. . — Росіянам є над чим замислитися... Черга за кавою з тістечками у них буде значно коротшою, коли вони дістануться до своєї їдальні.

Морланд ледь усміхнувся на сержантів похмурий гумор. Його радісні думки про те, як добре чинять спротив латвійці, були перервані наступної ж миті, коли прямо над їхніми головами почувся сильний шум. Чотири штурмові вертольоти Мі-24 підлетіли і відкрили вогонь по будівлі аеропорту. Із установлених на їхніх крилах ракетних систем, зміївся дим від 80-міліметрових ракет, а 23-міліметрові гармати, закріплені в носових частинах, слали вибух за вибухом на вогневі позиції латвійців.

Ревіння і гуркіт гігантських вертольотів не припинялися: слідом за першим ешелоном, який повернув додому, витративши всі боєприпаси, підлетіли ще чотири Мі-24. Незабаром штурмові вертольоти почали зміняти один одного, як таксі на стоянці, поливаючи вогнем нещасних латвійців із висоти лише шістдесяти метрів.

На те страшно було дивитися, але Морланд знав, що це і є його доказами і що саме зараз треба користуватися моментом. Він підняв свій фотоапарат і швидко фотографував вертоліт за вертольотом над собою, час від часу фіксуючи і те спустошення, яке вони творили навколо. Гелікоптери летіли так низько й повільно і так нахабно, що він навіть зміг сфотографувати їхні номери: вдома хлопцям із розвідки ой як сподобаються ці знімки. Вони, мабуть, навіть зможуть з’ясувати імена пілотів. Це були саме ті докази, яких так вимагав підполковник. То була робота російського десанту наживо. Ніяких сумнівів: жодних «ополченців» чи «третіх сторін».