Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Ґрехем дивився на Морланда з екрана і бачив, що той не згодний із таким наказом:

— Ви нічого більше не можете зробити для Латвії, лише отримати ці світлини. Зрозуміло? Отримати докази і піти. Все.

— Так, сер.

Підполковник говорив далі:

— Вчора з постійною протимінною групою НАТО до Риги прибув мінний тральщик «Падстоу». У нього наказ вивезти вас із Латвії. Він готується відчалити за дві години, тож покваптеся. Рушайте до міжнародного аеропорту і подивіться, що там відбувається. Нам, щоб висловити протест, спершу потрібні вагомі докази висадки російського десанту і того, що це вторгнення. Потім повертайтеся на «Падстоу».

— Зробимо все, що зможемо, сер. Я доповім вам, щойно ми доберемося до «Падстоу».

Морланд перевірив годинник: за п’ять хвилин четверта ранку. Він почав квапливо міркувати. Вулиці були порожні. Якщо Крауя згодиться їх відвезти, то для того, щоб дістатися місця, звідки можна спостерігати за аеропортом, їм знадобиться не більше сорока п’яти хвилин. Потім ще двадцять п’ять, щоб доїхати до пристані, де стоїть «Падстоу». І хвилин тридцять слід додати, бо раптом трапиться щось непередбачуване... і закруглятися. Він запитально глянув на Крауя. Вона все зрозуміла і кивнула — її відповідь була очевидною:

— Звісно, я вас відвезу.

Морланд знову подивився на екран:

— Передайте, будь ласка, капітану «Падстоу», що ми спробуємо прибути на судно не пізніше ніж о шостій тридцять. Якщо нас не буде до цього часу — значить, щось сталося. Та не хвилюйтеся, ми не шукатимемо неприємностей. Це буде лише розвідка. Ми спостерігатимемо з укриття, і нас не помітять.

— Добре. Хай щастить, — зображення зникло і екран почорнів. Обладнання швидко спакували.

— Ходімо зі мною, хлопці, — Крауя була рішучою як ніколи. — Я взяла «Ленд Крузер» з нашого офіса. У ньому достатньо місця і для нас усіх, і для обладнання. Знаю короткі шляхи до аеропорту. Подивимося, що там відбувається, і я відвезу вас на корабель. Потім поїду на роботу. Хтось із нас мусить воювати.

Морланд не сказав ні слова, прикро вражений її сарказмом. Справді, скоро він буде у безпеці, повертатиметься в Англію, але попри чіткий наказ почувався так, ніби тікає звідси і кидає її напризволяще. У його голові миттю промайнуло: може, вмовити її поїхати з ним подалі від небезпеки? Але відразу відкинув цю недолугу думку; йому досить було лише раз побачити, як Марина стисла щелепи, щоб зрозуміти: вона не пробачить навіть натяку на таке. І в цей момент він збагнув, що, всупереч усьому, чого його вчили, думав про неї вже як про жінку, а не товариша по службі.

— Посол... — він майже заїкався від збентеження і потреби бодай щось сказати. — Я... я краще піду доповім йому про все.

Поки його люди надягали рюкзаки, брали зброю, інше спорядження та спускалися до машини Крауя, Морланд знайшов посла, який був у своєму кабінеті. Він і його колеги готувалися палити документи. Морланд швидко розповів про новий наказ, попрощався, побажав йому успіху, після чого пішов до своїх.

— Їдьмо, Марино.

Їй не треба було повторювати двічі. Незважаючи на світлофори, Марина швидко вела спустошеними вулицями набиту людьми й обладнанням «Тойоту Ленд Крузер», і вже в перших променях світанкової зорі перетнула міст через повноводнішу, ніж зазвичай, Даугаву.

Через двадцять хвилин Крауя зупинилася серед багатоповерхівок одного із західних передмість Риги, і Морланд опустив вікно зі свого боку машини. Попереду чулися вибухи, а в повітрі зблискували спалахи і пролітали снаряди. Він перевірив карту. Аеропорт розташовувався за кілька кілометрів від них, і було зрозуміло, що там перестрілка.

— Я можу під’їхати ближче, Томе, — Крауя не виказувала жодних ознак страху.

— Добре, але тільки непомітно, — відповів Морланд. — Нас не повинні бачити.

— Поїдемо юрмальською велодоріжкою. Ми влітку їздимо нею велосипедами на море. Вона достатньо широка для цієї машини і огинає аеропорт. Доріжка тягнеться через ліс, тому нас не помітять.

За п’ятнадцять хвилин вони безперешкодно їхали велосипедним шляхом у лісі. Нарешті Крауя зупинилася, дала задній хід між деревами і вимкнула мотор. Вона рукою вказала на аеропорт, але в цьому не було потреби: стріляли дуже близько. Уже розвиднилося, і Морланд міг розгледіти високу залізну огорожу.

— Аеропорт за деревами. Висаджуємося, — наказав він.

Люди повистрибували з «Ленд Крузера», стали так, щоб було видно місцевість навкруги, і швидко подолали невелику відстань до краю лісу, звідки, як і гадали, було видно північну межу аеропорту. Крауя залишилася в машині, під охороною капрала Педді Арчера, готуючись до швидкого відступу.