Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Що сталося з рештою літаків F-16, які ми відрядили до Латвії? — Діллон була стривоженою, вочевидь чекаючи поганих новин.

— Ми розвернули їх на півдорозі, коли отримали перші донесення розвідки про неминучу атаку росіян.

Діллон кивнула.

— Пілот одного з винищувачів майор Бертінетті отримав наказ повертатися на базу в Авіано, щоб не допустити захоплення росіянами наших швидкісних реактивних літаків, але невдовзі після злету він знищив два російських штурмовики Су-25. Це був самозахист, бо його атакували ще на злітній смузі. Але гірше те, що на базі в Лієлварде залишається близько трьохсот наших людей із 435-ї групи екстреного реагування. Ми втратили з ними контакт і припускаємо, що їх або вбили, або взяли в полон.

Діллон була розгублена, і Мак-Вайт пояснив:

— Ми мусили послати їх туди, щоб підготувати аеродром для приземлення винищувачів.

— Але ж там більше немає F-16, — роздратовано вигукнула Діллон, якій не пояснили, як організовується операція, і Ведмідь здогадався з її насупленого обличчя, що вона вважала, нібито винищувачі можуть просто взяти і полетіти куди і коли треба.

— Саме так...

Ведмідь бачив, що Мак-Вайт вирішив стисло, але відверто — так, як вони обговорювали це у вертольоті, — розповісти про все президентові. Адже вона є Верховним головнокомандувачем Збройних сил США, і обов’язком Мак-Вайта було тримати її в курсі всіх справ та давати поради. Але президент також мала цікавитися та хоча б загалом знати, що і як відбувається в армії. Криза наростала сама по собі і вже жила власним життям. Вона щомиті поглиблювалася, і Мак-Вайт не мав часу пояснювати кожну деталь та наслідки реалізації їхнього плану. Бо ж вони нічого не встигнуть зробити.

— Ми не змогли вчасно їх забрати. Тож наші люди неминуче змушені будуть разом з латвійцями обороняти базу. Найвірогідніше, що американський контингент уже прийняв наземний бій із росіянами та закінчив його або веде саме зараз. Чинити опір вони можуть лише символічно, позаяк мають тільки особисту зброю. Гадаю, тих, хто виживе, ми скоро побачимо на російському телебаченні.

Мак-Вайт на мить замовк, чекаючи, доки присутні збагнуть сказане ним:

— Отже, спочатку американський літак збили над Східною Україною, потім наш винищувач став до бою і знищив два російські літаки, а тепер ще й американські військові в Латвії, напевно, ведуть бій із росіянами, — Діллон випрямилася. — Мені здається, що ми вже беремо участь в цьому... хочемо того чи ні.

— Так і є, мем. Але не забувайте одного: хай там що, а росіяни стріляли у нас перші. Та й ідеться не лише про Латвію, — вів далі Мак-Вайт, поки Ведмідь відкривав у комп’ютері ще один файл із супутниковими фото. — Росіяни також атакували талліннський міжнародний аеропорт в Естонії та вільнюський у Литві. Ви побачите, що загальна картина, яка вимальовується за даними розвідки, дає підстави чекати повномасштабного вторгнення в балтійські країни, свідками чого ми незабаром станемо. Відверто кажучи, зі стратегічного погляду, Росії немає сенсу відкушувати шматки цих невеличких країн. Їхній президент завжди прямо казав, що хоче повернути всі балтійські країни, і, мабуть, саме це й станеться.

Мак-Вайт, якому теж було видно екран, замовк, щоб президент могла роздивитися світлини на лептопі Ведмедя. Поки він прокручував на екрані нечіткі фото російських військ та літаків, Діллон уважно все роздивлялася.

— Ведмедю, наступну світлину, будь ласка, — попросив Мак-Вайт, і той клацнув мишкою. — Ми впевнені, що це оперативна десантна група, яка прямує із Санкт-Петербурга. Чи знаємо ми її ймовірне місце призначення? Це західне узбережжя Естонії або Ризька затока, вдале місце для підтримки наземного вторгнення. Росіяни будуть коригувати свої дії з огляду на те, де їхня операція пройде найуспішніше, а де вони зустрінуть опір. Тож не треба себе дурити, — підсумував Мак-Вайт, як завжди повільно розтягуючи слова, — дотепер їхньому президентові це вдавалося дуже легко.

І хоча Ведмідь уже бачив ті світлини та встиг поговорити про них із Мак-Вайтом ще у вертольоті по дорозі до «Кемп-Девіда», йому все одно важко було усвідомити, що все показане щойно президенту на екрані — реальність. Він ніби знову перебував у Вищій військовій школі в Лівенворті та брав участь в останній стратегічній грі навчального курсу.

Тільки тепер це була не гра, а дійсність. Всі ті світлини, такі відсторонені й далекі, навіть і трохи не натякали на драму, яка розгорталася зараз на землі і на морі. Контраст між спокоєм мирних гір у «Кемп-Девіді» і зловісними подіями, про які розповідав Мак-Вайт, був разючим і незбагненним. Ведмідь спробував утішити себе: врешті-решт, ці старі стіни вже бачили таке і чули — з часів японського нападу на Перл-Харбор і найпохмуріших днів Другої світової до Карибської кризи та нашого сьогодення. Саме тут, у затишку цієї кімнати, було пережито багато чорних днів і прийнято безліч відчайдушних рішень.