Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Навіть під час Карибської кризи 1962 року, коли світ стояв на порозі ядерного апокаліпсиса, СРСР відступив уже через одинадцять годин. Однак сьогодні росіяни відкинули обережність та здоровий глузд і без попередження напали на три країни НАТО. Тож, щоб у повітря не злетіли ядерні ракети, а гарантоване взаємознищення не стало реальністю, тепер як ніколи були необхідні холодні голови.

Ведмідь не сумнівався, що Мак-Вайт зараз перебуває у потрібному місці і в потрібний час. Це, мабуть, єдина людина, яка зможе врятувати від того жаху Америку і світ. Але якщо президент не погодиться? Її рішення залежало тепер від справжньої дрібниці — того, як вони вдвох розкажуть про цю кризову ситуацію і пояснять те, що сталося. Якби президент не довіряла Мак-Вайту і його людям цілком і повністю, вона не працювала б із ним. Тож неможливо було переоцінити важливість і роль цієї зустрічі.

Бічні двері вертольота відчинилися, і Мак-Вайт відстебнув паски безпеки, потім вистрибнув із машини зі спритністю двадцятип’ятирічного юнака, кивнувши бортоператору, який хвацько віддав йому честь. Ведмідь слідом за ним сів у пасажирський мікроавтобус, яким вправно кермувала жінка — капрал морської піхоти США. Вона підвезла їх до центрального входу «Еспен Лодж» [25] «Еспен Лодж» (англ. «Aspen Lodge») — назва основної будівлі президентської резиденції «Кемп-Девід», де безпосередньо зупиняються президент Сполучених Штатів і його гості. . На вершині пагорба, залитого місячним сяйвом, посеред розлогої прогалини в лісі Ведмідь побачив одноповерховий дерев’яний будинок, в якому всі американські президенти зупиняються ще з тих часів, коли Рузвельт перетворив табір для цивільних службовців та їхніх сімей на президентську резиденцію і прихисток, куди завжди можна було втекти з суворого та вимогливого Вашингтона. Їх обох відвели у вітальню, де президент Діллон розмовляла зі своїм старшим референтом Пітом К’яріні, який завжди супроводжував її та забезпечував постійний зв’язок із Білим домом. Вони обидва добре знали К’яріні, тож потиснули йому руку, коли він підійшов, щоб привітатися.

Ведмідь вперше в житті опинився в цій кімнаті — святая святих, і відчув її вільну, неформально теплу, невимушену атмосферу, яку створювали дерев’яні стіни, прикрашені класичними пейзажами американських художників, прямі балки під низьким дахом, палаючі дрова в каміні, що захищали від весняного нічного холоду в горах, широкі м’які канапи та низькі лампи навколо грубо тесаного невисокого журнального столика. Великі панорамні вікна від стелі до долу, з яких удень, мабуть, видно гори, були завішані зі смаком підібраними картатими портьєрами.

Діллон привіталася. На ній були джинси, коротка пряма сорочка та туфлі на товстій каучуковій підошві.

— Вітаю, панове. Дуже рада вас бачити, — приязно мовила президент своїм м’яким, але сильним голосом. Ведмідь припустив, що саме голос і був джерелом тієї харизми, яку вона випромінювала.

— Пані президенте, — почав Мак-Вайт, — доброго вечора... або, радше, доброго ранку. Дякуємо за зустріч. Мені шкода, що ми змушені турбувати вас у такий час, але дещо відбулося, і я мушу доповісти вам особисто.

— Звичайно, Ейбе. Я розумію, — відповіла Діллон. — Ви, панове, прибули здалека, і вже пізно. Тож сідайте, будь ласка. Хочете щось з’їсти чи випити? — вона вказала жестом на канапу навпроти.

Колишній спецпризначенець Мак-Вайт, високий і худорлявий, був знаний своєю дивною любов’ю до чаю з крушини та імбиру, тож відмовився від їжі й попросив собі улюбленого трав’яного напою. А Ведмідь задовольнився міцною чорною кавою. І трохи шкодував про те, бо попереду була довга ніч, і він із задоволенням ум’яв би ще й тістечко, але не хотів вирізнятися набитим ротом, коли інші обговорюватимуть стратегічні питання.

— Я так розумію, ви розмовляли з Верховним головнокомандувачем НАТО в Європі, — перейшла до справи президент, щойно чоловіки закінчили з напоями.

— Так, мем, — відповів Мак-Вайт. — У нас також є супутникові фото, які ми хочемо показати вам. — Він кивнув до Ведмедя, і той відкрив свій лептоп, поставив його на стіл, щоб Діллон було добре видно, і ввімкнув. Мак-Вайт хотів переповісти їй свою останню розмову з адміралом Говардом, адже те, про що в ній йшлося, загрожувало катастрофою. Він нахилився вперед і почав говорити:

— Пані президенте, я спілкувався з адміралом Говардом як із командувачем Збройних сил США в Європі, оскільки ця посада суміщається з посадою Верховного головнокомандувача НАТО. Він доповів, що американські військово-повітряні сили спромоглися вивести два винищувачі F-16 з Риги. Це був передовий ешелон групи з восьми літаків, що мали приземлитися минулої ночі для виконання місії, затвердженої вами в четвер. Вони піднялися в повітря з військової бази в Лієлверде, в Латвії, тоді, коли та була атакована російськими літаками. Імовірно, той напад був лише прелюдією до повітряно-десантної атаки на базу і захоплення аеродрому.