Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Прем’єр-міністр запитально підняв брову:

— Ну... — Мейнворинг на мить замовк. — Справді, винищувачі F-35, які ми закуповуємо в американців, будуть готові до бою лише за кілька років. Однак, на думку наших військових радників, значного стримувального ефекту можна досягти і розмістивши на «Королеві Єлизаветі» десантно-диверсійний загін морської піхоти із близько семисот осіб та вертольоти AW-101 «Мерлін» і СН-47 «Чинук», призначені для перевезення десанту. Цей загін також матиме в розпорядженні десантний корабель із плавучими засобами, щоб за потреби можна було висадитися на берег.

— І що робитиме десантно-диверсійний загін? — прем’єр-міністр був спантеличений.

— Саме в цьому і полягає сенс операції, — відповів Мейнворинг; його західний акцент зменшувався і пом’якшувався в міру того, як до нього поверталася впевненість. — Ми збережемо маневреність. Якщо буде потрібно висадити наших військових на берег, зможемо це зробити. З іншого боку, перебуваючи в морі, вони змусять росіян гадати щодо наших намірів.

— А росіяни? Якою буде їхня реакція?

— На нашу спільну думку, вони не наважаться атакувати «Королеву Єлизавету». Відрядивши десантно-диверсійний загін, ми дамо їм зрозуміти: далі йти не варто.

Прем’єр-міністр кинув погляд на Вокера.

— Із цього вийдуть хороші газетні заголовки, бос, — мовив той. — Покажемо, що нас не можна залякати. Будемо як Залізна леді... Збирайте десантну групу.

— Тоді вперед, генерале, — прем’єр-міністр розпрямив плечі та спробував набути мудрого і величного вигляду, уявляючи себе Черчиллем. «А раптом так станеться, — подумав він, — і мене таки запам’ятають як видатного лідера воєнних часів».

Капітан другого рангу Джеймс Буш оглянув палубу корабля, перш ніж піти в передню частину рубки на доповідь до капітана авіаносця. Як старший помічник командира він був другим за старшинством офіцером у команді і ніс відповідальність за повсякденне функціонування корабля і боєздатність його екіпажу.

Сьогодні у Буша було багато причин, щоб задуматися...

Він спав у своїй квартирі в спальному районі на околиці міста, коли о пів на третю ночі йому зателефонував вахтовий офіцер і повідомив: «Королева Єлизавета» повинна вийти в море через три дні як флагманський корабель британських військово-морських десантних сил.

Буш прослужив двадцять років у Королівському флоті, більшу частину з яких — у морі. А це означало, що він умів прокидатися в одну мить, швидко сприймати і засвоювати нову, іноді й тривожну, інформацію, а потім рішуче діяти. Але навіть він попросив вахтового офіцера повторити те, що той тільки-но доповів, адже мозок капітана другого рангу Джеймса Буша не відразу усвідомив жахливість отриманого повідомлення: у відповідь на російське вторгнення в Латвію і загибель мінного тральщика Її Величності «Падстоу»...

Буш зміг стриматися і не вилаятися. Він не хотів, щоб хтось знав про таку його реакцію на цю новину. Хай там як, а важливо було не показати своїх справжніх почуттів молодому вахтовому офіцерові. Однак він знову відчує і роздратування, і гнів, коли пізніше переговорить зі своїм капітаном. Мало того, Буш буде просто приголомшений: військовий похід «Королеви Єлизавети» без своїх винищувачів, завдання яких — захист корабля, був рівносильний відправці танків у бій без снарядів. Збоку все матиме пристойний вигляд, але в таких танків буде стільки ж шансів уціліти в битві, як у смачного морозива на дитячому святі. Без винищувачів авіаносці перетворюються у плавучі аеродроми, саме так, а якщо точніше — у великі, престижні та доступні для противника цілі. І він, Джеймс Буш, буде другою за старшинством людиною на цьому чортовому беззахисному аеродромі!

Так думав він про себе, коли вмикав лампу на тумбочці біля ліжка, щоб знайти свій мундир, розуміючи: цим зараз розбудить дружину. Принаймні, міркував він, авіаносець забезпечений усім необхідним для плавання, багато було зроблено й щодо навчання особового складу... Напевно саме тому якийсь ідіот нагорі вирішив, що корабель готовий воювати!

Почувся стриманий кашель з іншого кінця зв’язку, і Буш зрозумів: шокований цим повідомленням, він забув про те, що вахтовий офіцер досі чекав його наказів.

Миттю капітан Джеймс Буш повернув собі всю рішучість морського офіцера: