Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Перевірив час: схід сонця через годину, а потім вже вони теж зможуть повернутися до Авіано. Бертінетті придушив позіхання і спробував витягнути ноги. Вже чотири години чоловік не залишав свого крісла. Його протиперевантажувальний костюм сидів дуже щільно. Хотілося хоча б зняти шолом, щоб почухати голову. Він завжди дуже любив літати на своєму F-16, але це було у старі добрі часи. Зараз треба молитись, щоб удача не залишила його до того моменту, як він зможе повернутись додому. Бертінетті налаштував прилади, активував автопілот і відкинувся трохи назад, патрулюючи небо над південно-центральною частиною Калінінграда.

Незабаром його радіоприймач знову ожив.

— Аполло, це диспетчер. Як мене чуєте? Війська в бойовому контакті.

— Вас зрозумів. Надсилайте деталі.

— Війська в контакті. Координати противника 893456, на південь від Правдинська. Ведеться вогонь з великокаліберних кулеметів. Наші мають лазерний маркер і готові вказати ціль. Майте на увазі, ціль розташована дуже близько до бази з «Іскандерами». Можливо, ядерні боєголовки заряджені. Точність влучення зараз має критичне значення.

— Це Аполло. Вас зрозумів.

На словах «ядерні боєголовки заряджені» весь сон і втома від довгого нічного польоту вмить зникли. Бертінетті уточнив своє місцезнаходження. Він увійшов у зону ворожої системи навігації. Інфрачервоні системи навігації й орієнтації оновились, даючи йому п’ять хвилин на приціл. Він знову викликав наземний контроль, щоб визначити ціль за допомогою лазерного маркера.

— Диспетчере, передайте нашим хлопцям. Час польоту до цілі — п’ять хвилин. Нехай вказують ціль через дві хвилини.

Потім він викликав Райана.

— Привиде-1, це Аполло. Прикрий мене ззаду.

Бертінетті встановив свій F-16 у режим пікірування.

Літак відгукнувся на цю команду так, ніби був породистим скакуном, якого випустили зі стійла. Летів низько і швидко. Бертінетті на багатофункціональному дисплеї обрав ручку управління боєприпасами й натиснув кнопку, щоб привести в дію «Маверік», тактичну ракету класу «повітря-земля». Ракета зайняла належне положення, й індикатор у кабіні показав, що вона готова до запуску. Коли літак набрав висоту, Бертінетті одразу ж помітив ціль у чорнильно-чорному просторі під собою. З висоти 900 метрів у темряві було зовсім не важко побачити сліди трасуючого вогню. Без жодних емоцій він потягнув до себе перемикач, який мав випустити ракету в ціль, помічену лазерним маркером.

Відразу ж на верхньому дисплеї прямо перед ним з’явився символ пошуку зброї. Це був сигнал: треба вирівняти літак і прицілитись. Бертінетті порахував до двадцяти, як це часто робив у пустелі Невада під час навчань під назвою «Червоний прапор». На п’ятій секунді відліку проекційний дисплей показав ціль. Датчик на ракеті «Маверік» виявив лазерний промінь, що тягнувся від мішені, позначеної оператором на землі.

— Тримай його, хлопче. Фіксуй, — промовив Бертінетті до невідомого оператора.

Лазерний промінь був зафіксований і добре видимий.

«Цей хлопець — реально професіонал. Він, напевно, робив таке й раніше. І це при тому, що зараз перебуває під обстрілом. Молодчина!»

Бертінетті відчував велику повагу до оператора внизу. Ту повагу, яку може мати льотчик до людини, яка добре виконує свою роботу на землі й тим самим допомагає боротись з ворогом.

Йому не раз доводилося стикатися з поганою роботою операторів, які вказували цілі. Але то було в мирний час, коли в них ніхто не стріляв.

«Я не підведу тебе, хлопче. Ти чудово зробив свою справу. Тепер моя черга». Бертінетті зосередився на вирівнюванні свого літака. Якщо він зробить щось не так, то не тільки порине у вічність разом із тими «Іскандерами», а й увійде в історію як людина, що запалила вогонь ядерної війни і цим знищила цивілізацію. Якщо, звісно, хоч хтось залишиться живим, щоб пам’ятати про це.

«Ну, що? Поїхали!» — сказав він собі подумки й великим пальцем правої руки натиснув кнопку на верхній частині перемикача. Ракета покотилася по рейках і вирвалася в темряву ночі просто перед ним. На мить його засліпило світло палаючого ракетного палива. Бертінетті відчув, як піднялося крило, адже тепер вага стала меншою, а тоді літак автоматично вирівнявся.

Ракета, що летіла під ним, невпинно прискорювала свій рух у напрямку цілі.