Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Після цього він ще раз перетнувся з Алленбі на якійсь з нарад, й тоді вже вони домовились про окрему зустріч наодинці, щоб спокійно поговорити. Проте жінка постійно була зайнята, і лише нещодавно їм вдалося скоординувати свої розклади. Морланд приїхав у Оксфорд рано, але Алленбі вже сиділа за столиком із розгорнутим номером The Sunday Times. Привіталися якось незграбно, швидше як колеги, а не старі знайомі.

— Ти маєш набагато кращий вигляд зараз, аніж тоді, коли я бачила тебе одразу після повернення, — ти був такий худий і виснажений, — Алленбі явно намагалася розрядити атмосферу.

— Це так.... Розумієш, у лісі ніхто не готував кулінарні шедеври в стилі Джемі Олівера...

Алленбі посміхнулася у відповідь, і лід почав поступово танути. Замовили сніданок. Алленбі вказала на величезний заголовок статті на першій сторінці розгорнутої газети: «Російський президент зник після вертолітної аварії в Сибіру».

— Бачив це? — запитала вона.

— Чув по радіо в машині. Але в це важко повірити. Я думав, що він нездоланний.

Алленбі посунула газету, щоб обом було добре видно. Стаття супроводжувалася великою кількістю архівних фото президента: ось він з голим торсом на коні, ось під час полювання на ведмедя, ось пірнає з аквалангом у пошуках археологічних раритетів у Чорному морі, а ось на рибалці — ловить осетра.

— Тут сказано, що він полетів у Сибір, щоб покращити свій імідж і повернути втрачений політичний авторитет після провалу в країнах Балтії. Ще один трюк президента — альфа-самця, але цього разу з наміром продемонструвати відновлені позиції. Він завжди наполягав на використанні старого вертольота Мі-8 «Хіп», робочої конячки ще радянської збірки, віддаючи йому перевагу перед будь-чим із сучасної техніки. І бачиш, чим все закінчилось...

— Десь глибоко в тундрі... Мушу зізнатись, я задоволений. — Морланд відсьорбнув ковток кави і ще раз поглянув на заголовок в газеті. — Важко повірити, що цей покидьок нарешті згинув. Я гадав, що він тут навіки... Принаймні він сам так планував...

Алленбі озирнулась. Ресторан був майже порожній, поряд не було нікого, хто міг би їх почути. Але вона на всяк випадок сказала тихіше:

— Ти і «лісові брати», безумовно, зіграли свою роль у його знищенні.

— Справді? — здивувався Морланд.

— Справді, — відповіла Алленбі. — Але не чекай ні від кого подяки. Для нас визнати твій внесок у це означатиме запрошення росіян до розслідування, мовляв, як ми могли довідатись про їхні наміри. Після бурхливої реакції на падіння вертольота ми дізнались, що там вже почали добирати потенційних спадкоємців і планувати, ким краще замінити президента. Єдине, що тримає людину при владі в Росії, — це репутація сили. Після того як президент почав її втрачати, його заміна була лише питанням часу. Насправді, ми вважаємо, що Путін втратив владу ще кілька тижнів тому.

— То ти хочеш сказати, що вертоліт впав не сам?

— Це те, що я думаю. Звісно, вертольоти іноді падають з неба... Але...

— Будь ласка, скажи мені, що це хороша новина і що йому на зміну прийде не такий виродок.

— Хтозна, — відповіла Алленбі. — До нас доходять чутки, що його ймовірний наступник — ще більш затятий націоналіст. І це викликає реальне занепокоєння. Він просторікує про ворогів всередині країни, про удар у спину і необхідність помститися НАТО за поразку Росії, а також за те, що вони тепер мають вийти з країн Балтії, щоб повернути собі Калінінград і свої ракети.

Морланд задумався:

— Уявляю, як боляче це вдарило по гордині росіян.

— Ну, це й був план НАТО.

— Я чув, що у вас і надалі є план...

— Досить, Томе. Ти знаєш, що я не можу про це говорити. Ти, безумовно, пройшов через багато випробувань. І тобі пощастило залишитись живим після того, як президент нацькував на твій слід свого спецпризначенця.

— Так, ти вже говорила це на нараді в ЦУЗ.

— А ти знав, що той офіцер організував засідку в Правдинську? — запитала Алленбі.

— Ні, не знав. Але не скажу, що здивований цим. Я бачив, як він наказав своїм снайперам відкрити вогонь по тих російських дівчатах в Ризі. А потім він ще очолював напад на табір у Латвії. Щось забагато збігів. Я почав думати, що він отримав наказ вистежити нас. Коли ж я побачив, що в місці розташування «Іскандерів» зникло світло, то запідозрив, що ми можемо потрапити в пастку, але відступати було вже надто пізно... Скажи мені... Він загинув під час авіаудару?

— Ми не знаємо. І це дивно. Ми взагалі про нього нічого не чули, хоча чітко відстежуємо інформацію майже про все. Здається, росіяни навмисно не кажуть про нього нічого, щоб приховати його слід.