Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Вони обоє добре розуміли можливі наслідки подібної секретності.

Алленбі згорнула газету, а з нею і предмет бесіди, й перевела розмову на іншу тему.

— Що ти збираєшся робити далі в армії?

— Командир поки не говорив, які в нього плани щодо мене. Зараз я байдикую в казармах і намагаюсь чимось себе зайняти. Відверто кажучи, я не впевнений, що залишусь в армії. Мені дуже подобалася служба, але, схоже, я вже вичерпав свій ліміт любові до неї. Проблема в тому, що з цими нескінченними скороченнями в армії більше немає майбутнього для таких людей, як я.

— Що, все так погано?

— Так. Все дуже погано. Ти знала, що сержант Вайлд вийшов у відставку? Арчер і Вотсон теж хочуть слідом за ним почати нове, цивільне життя. І в мене немає жодного аргументу, щоб їх втримати.

— А ти не думаєш, що політики добре засвоїли урок? Адже вони розуміють, що цього разу їм просто пощастило... Може, відтепер щось зміниться на краще?

— Облиш, Ніколо! На це немає жодного шансу, — з гіркотою в голосі сказав Морланд. — З’явиться багато інших важливих речей, на які вони спрямують свої зусилля. Наприклад, розщедряться на загони спецпризначення або на закупівлю обладнання — байки про це ми слухаємо віддавна. Словом, зроблять щось таке, що спричинить гучні заголовки в газетах. Але це все не те, що справді має значення. На що насправді слід звернути увагу — це визнання необхідності знову наростити м’язи в тих місцях, де вони втрачені. І не кажи мені, що країни Балтії були відвойовані тільки завдяки повітряним ударам, кібератакам і розумним бомбам. Звісно, вони дуже допомогли, — вів далі Морланд. — Але без «правильних» людей, які роблять «правильні» речі в потрібний час, усі ці «блискучі іграшки» не привели б нас до позитивного результату. Ми мусимо визнати: росіяни зважилися на захоплення балтійських країн насамперед тому, що їхній президент здогадувався про нашу слабкість. Для того щоб все робити правильно, треба мати багато грошей. А я не бачу, щоб щось зрушилось із мертвої точки в цьому напрямку. Будь-який політик сьогодні скаже тобі, що для затвердження витрат на оборону не вистачить голосів. Навіть після того, що сталося. Все дуже просто. Більше того, політичне керівництво має зрозуміти, що все залежить від людей. Коли ви позбуваєтесь добре підготовлених фахівців, ви не можете за потреби просто махнути чарівною паличкою й чекати, що вони з’являться самі по собі тільки тому, що знову стали потрібними. Наші війська нездоланні завдяки постійному навчанню. День за днем, із року в рік вони набувають досвіду і стають все сильнішими й сильнішими. Так само, як і в будь-якій іншій сфері діяльності. Не варто очікувати, що банкіри або слюсарі, навчаючись військовій справі протягом кількох тижнів на рік як резервісти, у разі кризової ситуації, вдягнувши форму, в бою виявлять себе як професіонали. Такого не станеться. Але багато політиків мріють про це і навіть намагаються запевнити нас, що це можливо. У бою, щоб вижити, треба бути висококваліфікованим професіоналом самому і частиною високопрофесійної команди. Історія знає багато прикладів, коли погано навчені армії були розбиті невеликими групами професіоналів, які добре знали свою справу і мали добре озброєння. Велика Британія доходила цієї думки протягом останніх кількох століть, але зараз, здається, цьому розумінню настав кінець. Біда в тому, й мені шкода, якщо це звучить занадто цинічно, немає таких заголовків у газетах, які могли б мотивувати і підтримати солдат, — потрібно просто надати їм можливість добре робити свою справу. Морланд усвідомив, що підвищив голос, роздратований, на його думку, зрадою своїх ідеалів, у які вірив, йдучи до армії.

Він побачив, що Алленбі здивована, і був дуже вдячний їй за те, що вона швидко змінила тему розмови.

— Добре, Томе. А як ти себе почуваєш зараз? Досі згадуєш, як було там, у лісі?..

— Ну, знаєш... Треба трохи часу, щоб заспокоїтися і повернутися до нормального життя. Добре, що я вже дома... Але дуже часто ловлю себе на тому, що згадую хлопців, які були там зі мною. Бо немає нікого у світі, крім Марини Крауя та «лісових братів», хто б міг зрозуміти, через що нам довелося пройти.

— А як Марина? Ви, мабуть, там дуже зблизилися з нею? Здається, вона гарна дівчина.

Морланд на мить застиг.

— Вона надзвичайна дівчина.

— Ви побачитеся знову?

Як краще відповісти Алленбі? Це було питання, яке він ставив собі відтоді, як вони поспіхом попрощались. Марину одразу ж посадили у вертоліт, що прямував до Польщі, а його — у військово-транспортний літак «Геркулес» RAF С-130, який летів на базу Королівського повітряного флоту у Брайз-Нортоні.