Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Я впевнений, що побачимось... колись. Там, у лісі, ми дійсно зблизились — у якомусь сенсі. А хто б не зблизився за тих обставин? Але для більшого це не той час і не те місце. Вона досить жорстка. Особливо після того, що недавно пережила. Вона — жінка-боєць, яка присвятила себе відродженню Латвії. Її брата вбили росіяни під час нападу на аеропорт. Тож вона зараз дуже потрібна своїм батькам, має бути поряд із ними. І це справедливо. Я можу тільки поважати її за це.

Він знав, що насправді це не відповідь на питання. Алленбі, звісно, це зрозуміла, але не стала допитуватись. Морланд подумав, що між цими двома жінками є дещо спільне. І водночас він усвідомив, з яким нетерпінням чекав зустрічі з Алленбі й наскільки йому добре із нею.

— Я теж хотіла б зустрітися з Мариною коли-небудь, — промовила дівчина.

— Вона тобі сподобається. Ви багато в чому схожі.

На написання цієї книги мене надихнуло спілкування із багатьма добрими друзями, яких я зустрів під час поїздок до Латвії, Естонії та Литви. Вони завжди були зі мною привітними і гостинними, ділилися своїми особистими спогадами та сімейними історіями про жахливий період радянської окупації. Мужність, із якою ці люди відвойовували свою свободу в останні дні існування Радянського Союзу, не може не надихати. Звідси й посвята на першій сторінці цієї книги. Події, про які мені розповідали, сталися більше ніж ціле покоління тому і вже стали історією. Але перед лицем так званого відродження Росії знову з’являється потенційна загроза на східних кордонах країн Балтії, а також загроза всім членам НАТО, що, як ми сподівалися, ніколи вже не зможе повторитись.

Моє натхнення потребувало каталізатора, і ця книга ніколи б не була написана без Роджера Філда.

Все почалося під час зібрання випускників військової академії в Сандхерсті з розмови про те, що я робитиму, коли піду з армії. З притаманним йому бурхливим ентузіазмом Роджер закликав мене подумати про написання книги. Після слабкого опору — можливо, тому, що десь у глибині душі мені завжди хотілося писати, — я здався. І ось маєте результат. Але Роджер Філд став для мене не лише літературним агентом і редактором. Будучи сам знаним письменником, він доклав до проекту руку романіста. І я безмежно вдячний йому за творчу уяву, увагу до деталей, за численні пропозиції, доповнення та поправки, які вийшли далеко за межі звичайного редагування і загальноприйнятої роботи агента.

Крім того, я хочу висловити особливу подяку Марку Буту з видавництва Hodder & Stoughton. Я глибоко вдячний йому за ентузіазм і зацікавленість від самого початку проекту, а також за його мудрі поради та докладні рекомендації, не кажучи вже про час, який він приділив цьому проекту.

Багато з того, про що я пишу, базується на моєму власному досвіді. Але мені довелося трохи спростити деякі специфічні технічні та військові моменти заради історії, зрозумілої всім. Водночас я покладався на професійні поради тих, хто служив на передових рубежах, особливо на морі та в повітрі. Поради стосовно військово-морської справи надавав мій колишній колега, який побажав залишитись невідомим, тоді як консультації з військово-повітряних питань я отримав від Генрі Салмона, колишнього пілота реактивних літаків.

Багато персонажів та імен у книжці вигадані, деякі є прототипами людей, яких я знав особисто. Я в боргу перед тими, хто дозволив мені змальовувати своїх персонажів з урахуванням реальних особливостей їхніх характерів або називати вигаданих персонажів справжніми іменами. Я сподіваюся, друзі, ви з розумінням поставитесь до того, що я не буду називати кожного з вас окремо.

Великий внесок у реалізацію проекту внесла моя сім’я. Без її заохочення, підтримки та об’єктивної критики ця книга ніколи не була б завершена. Зокрема, завдяки моїм вірним супутникам Делілі та Мейзі, нашим спрингер-спанієлям я подолав багато безвихідних ситуацій, використовуючи метод «solvitur ambulando» — «шукай рішення, йдучи». Але найважливішу та найціннішу роль відіграла і продовжує відігравати вже протягом тридцяти шести років моя кохана дружина Сара-Джейн, на якій тримається все. Саме їй я зобов’язаний більше, ніж будь-кому. І жодних слів не вистачить, щоб подякувати їй за все те, що вона зробила і продовжує робити для мене.

Річард Ширрефф народився у 1955 році в Кенії, де й провів свої перші роки життя. Освіту здобув у Оксфорді, вивчав там історію. Відразу після навчання він пішов до британської армії і згодом отримав звання офіцера бронетанкових військ.