Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

«Тойота Пріус» з урядового парку автомобілів під’їхала до воріт Центру урядового зв’язку (ЦУЗ), і Вокера після перевірки службою безпеки провели на територію ділянки площею 176 акрів [35] 1 акр — приблизно 0,414 гектара; 176 акрів дорівнює 72 гектарам. , посеред якої височіла будівля концентричної форми зі сталі, алюмінію та каменю, відома під назвою «Пампушка», найбільша з будівель розвідки за межами США. В ЦУЗ працювало 5500 осіб, його завданням була радіо- та радіотехнічна розвідка, здійснювана для уряду Великої Британії, інших британських розвідувальних служб і збройних сил. Незабаром Вокер уже стояв на вертолітному майданчику разом із директором ЦУЗ Ієном Беррі, привітним підтягнутим сорокарічним чоловіком, схожим швидше на шкільного вчителя фізкультури, ніж на керівника однієї з найвідоміших розвідувальних установ світу.

На щастя, перш ніж він встиг долучитися до світської розмови про радіо, чи інтернет, чи про що там полюбляють говорити ці вчені диваки, гуркіт, а за ним і ревіння червоно-білого смугастого гелікоптера AgustaWestland 32-го ескадрону Королівських військово-повітряних сил, який опускався на майданчик, позбавили всіх шансів на спілкування. За кілька секунд під шаленими ударами вітру вже стояв прем’єр-міністр, але його відразу ж провели із майданчика до головного конференц-залу «Пампушки». Вокер зайшов до залу слідом за своїм босом разом із людьми з ЦУЗ, яких зібрали для доповіді прем’єру. Ще здалеку він побачив голену голову начальника штабу оборони генерала Джока Кидда. Той був у своєму зеленому польовому одязі без знаків розрізнення, із високо закачаними рукавами, так що на волохатих руках було видно великі біцепси. Вокера він вражав і лякав водночас, причому важко було сказати, що переважало. Вражало те, що Кидд був людиною дії, на відміну від свого лукавого інтригана-попередника. Лякала ж шалена непокірна вдача, а також усвідомлення того, що генерал не вагаючись відірве йому голову, якщо дізнається, що він бовкнув щось зайве.

— Пане прем’єр-міністре! — Вокера обурило, що Кидд не почекав, поки йому нададуть слово, а відразу почав говорити. — Це Дейв Мак-Кінлі, заступник Верховного головнокомандувача Об’єднаних сил НАТО в Європі. Він щойно прибув на нашу зустріч зі штаб-квартири НАТО в Бельгії.

Вокер поглянув на кремезного, дужого сивого генерала, який у своїй морській формі зі знаками розрізнення був схожий на ще одного звичайного військового. Однак згодом Вокер помітив сталевий погляд і переламаний ніс колишнього регбіста та зрозумів, що обидва генерали були, мабуть, скроєні за однаковими смертоносними лекалами, хоча і по-різному.

— Радий зустрічі, генерале, — привітав гостя Літтл, потискаючи йому руку. — Яка позиція НАТО щодо нашого питання?

— Пане прем’єр-міністре, я приїхав, щоб допомогти. Знаю, що ніхто інший, зокрема й американці, не здатні розібратися в тому, що запланував ЦУЗ, а ми повністю підтримуємо цей план. Моє завдання — забезпечити якомога тісніший взаємозв’язок між операцією ЦУЗ і стратегією НАТО. Отже, я тут для того, щоб вислухати цей план і доповісти про нього Верховному головнокомандувачу.

— Ми дуже вдячні, що ви знайшли час відвідати нас, генерале, — перевів розмову Беррі. — Ми маємо план, який, гадаємо, зацікавить вас. Я зібрав тут команду спеціалістів, що розробляли його, тож нехай вони самі розкажуть, чого досягли на практиці.

— Я чув, ви знайшли спосіб проникнути у систему управління ядерною зброєю Росії, — мовив Літтл, зі свого боку демонструючи обізнаність. — Якщо це так, то ми маємо змогу виграти війну. Але прошу продовжувати.

— Дякую, пане прем’єр-міністре, — відповів Беррі. — Щоправда, ми не будемо вдаватися в технічні деталі. Не тому, що ви можете не зрозуміти, просто, й це найважливіше, вам не треба цього знати, отож не будемо про це.

— Слухайте, Ієне, я спромігся лише на «трійку» з фізики та хімії. Випустіть хоч усіх ваших технічних котів з мішка, в мене однаково нуль шансів щось зрозуміти, — пожартував Літтл.

— Хай буде по-вашому, хочу лише сказати, що ви можете почути те, що вам не сподобається... — Говорячи це, Беррі не відводив пильного погляду від Вокера, і було зрозуміло, що він мав на увазі: він не збирається розкривати жодних таємниць перед «піарником» прем’єра, який би рівень доступу тому не надали.

Прем’єр-міністр теж поглянув на нього, але замість того, щоб кинутися на захист свого підлеглого, як зробив би його попередник, він просто махнув рукою, ніби відкидаючи запитання: