Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Що ви маєте на увазі? — запитав Літтл, обертаючись до Мак-Кінлі. — Велика Британія завжди була провідною країною в НАТО, вона завжди грала у вищій ваговій категорії.

Вокер зауважив, що Мак-Кінлі на мить замислився, ніби роздумуючи, погодитися йому із прем’єром чи розповісти про реальну ситуацію. Потім морський піхотинець стиснув щелепи, зіщулився, поглянув йому просто в очі й заговорив:

— Я багато разів доповідав міністру оборони, що ті часи минули. Велика Британія може так вважати, але інші країни до неї більше так не ставляться. Зрозуміло, британських військовослужбовців досі високо цінують у світі, але насправді вплив країни в НАТО значно послабився, причому виключно через постійне скорочення військового потенціалу за останнє десятиліття. І я кажу це, незважаючи на тверді обіцянки надати нове обладнання, висловлені у Доповіді з питань оборони за 2015 рік. Наші союзники у НАТО вважають, що ці щедрі обіцянки здійснити щось у майбутньому не підвищують нашу боєздатність сьогодні.

— Але... — почав було заперечувати Літтл, але, глянувши на Кидда, який кивав на знак згоди із сумною оцінкою Мак-Кінлі, подав знак, щоб той продовжував.

— Дякую, пане прем’єр-міністре... Більш того, ролі й авторитету Великої Британії зашкодило небажання брати участь в операціях НАТО, коли ми погодилися, щоб основний тягар несли інші країни. Виявилося, що серед усіх європейських країн найбільший внесок у спільні операції, наприклад, на Балканах та під час місії НАТО в Афганістані, зробили німці й італійці. На довершення всього, ніхто не розуміє, чому така потужна морська держава, як Британія, порізала на брухт патрульні літаки берегової авіації, — він на мить замовк. — А після потоплення «Королеви Єлизавети» саме це стало прокляттям, що впало на наші голови... З катастрофічними наслідками.

Вокера не здивувало, що Літтл наїжачився від таких слів.

— Добре, генерале, — промовив він із сарказмом, — ви ж британський офіцер, тож ідіть і скажіть НАТО, що ми знову на висоті, передусім завдяки «Распутіну».

— Вибачте, пане прем’єр-міністре, — тихо відповів Мак-Кінлі, — «Распутіна» доведеться тримати в якнайсуворішій таємниці. Про нього має знати лише Верховний головнокомандувач, найбільш наближений до нього генерал ставки та представник Штатів. Але далі ця інформація не повинна піти, навіть якщо операція відбуватиметься ідеально. Наш посол в НАТО леді Флора Монтроуз теж не знатиме про це. «Распутін» — це наступальна кібероперація, а НАТО чітко дало зрозуміти, що братиме участь лише в оборонних кіберопераціях. Отже, «Распутіна» треба розглядати як суто британську операцію. Взагалі, я беру участь у цьому зібранні не як британський офіцер. Хоча на мені британська форма й ніхто не може сумніватись у моїй вірності Батьківщині, моя основна діяльність пов’язана з НАТО. Якби я став просувати насамперед інтереси Британії, то повністю втратив би довіру до себе, і зрештою це лише зашкодило б країні.

Потім, мабуть, зрозумівши, що зайшов надто далеко, він додав:

— Але, пане прем’єр-міністре, усе це ще не кінець світу. Я можу сказати, що решта країн Альянсу, особливо американці, дуже добре розуміють, що ситуація змінилась.

Вокер бачив, що прем’єрові вже набридло вислуховувати критику і він готовий дати різку відповідь, але тут втрутився Кидд.

— Боюся, що Дейв має рацію. Мої люди у Сполучених Штатах говорять те саме. Зажди існує небезпека потрапити під вплив власної пропаганди, і непогано, коли є хтось, хто може сказати нам, якими нас бачать інші. Саме це ви зараз почули...

Прем’єр-міністр повільно перевів погляд із Кидда на Мак-Кінлі й знову на Кидда. Вокер помітив войовничий вираз його обличчя і вже чекав на вибух, але нічого не сталося. Натомість прем’єр обеззброїв Кидда усмішкою:

— Я знав, що вчинив правильно, призначивши вас начальником штабу оборони, генерале. Але я не очікував, що вас буде двоє...

Він також посміхнувся до Мак-Кінлі:

— Добре, я зрозумів і згоден з усім. Мені не подобається те, що ви сказали, але я радий, що в нас усе ще є генерали, готові говорити правду.

Потім прем’єр змінив тему:

— Чи могли б американці створити щось подібне до «Распутіна»?

— Без нашої допомоги — ні, — відповів Беррі.

— Добре, — кивнув Літтл. — Треворе, підготуйте, будь ласка, телефонну розмову з президентом Діллон, щойно я повернуся на Даунінг-стрит.