Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Все правильно, мем, — відповів Мак-Кенн. — Ось чому я сказав, що вкрай важливо перервати всі можливі канали зв’язку із російським ядерним арсеналом, коли йшлося про системи «Сигнал А», «В’юга» та «Периметр».

— Зрозуміло. Вивести з ладу системи управління, захопити командні пости та стартові майданчики для запуску ракет, повернути ці ракети назад проти росіян, а потім провести переговори. І ці переговори, ясна річ, мають пройти з позиції сили, — підсумувала Діллон.

Мак-Кенн підтвердив сказане.

— Мем, усе так. Все, що вам залишиться зробити, — це запропонувати президенту Росії звільнити від власних військ країни Балтії, і тоді він отримає назад Калінінград та свої ракети... без ядерних боєголовок. Така моя пропозиція, але, звісно, останнє слово за вами. Водночас у нашому розпорядженні є 2-а експедиційна дивізія морської піхоти США та об’єднаний корпус швидкого реагування із трьома дивізіями, які готові в будь-який момент захопити країни Балтії, якщо росіяни продемонструють відверте небажання залишати цю територію.

Мак-Кенн зупинився.

— Але ми все ще розробляємо кібероперацію проти ядерних каналів зв’язку Росії.

— Командування морської піхоти щось відповіло з приводу вашого плану? — запитала президент.

— Ще ні, мем... Але у нас є інформація, що англійці можуть знати відповідь. До речі, їхня команда нещодавно працювала в Калінінграді й передавала нам останні розвіддані щодо цих ракетних установок. Вони настільки добре впорались зі своєю роботою, що ми вирішили тримати «лісових братів» і наших спецпризначенців подалі від Калінінграда. Все в рамках фальшивого плану.

Ведмідь помітив, що президент заплуталася. Та Мак-Кенн продовжив пояснення.

— Якщо ми зараз відправимо підрозділ сил спеціального призначення у Калінінград і якщо його там помітять, не кажучи вже про те, що бійці можуть потрапити у полон, то росіяни, звісно ж, відчують дуже підозрілий «запах» і почнуть зміцнювати оборону Калінінграда. І це означатиме кінець нашої гри. Тож наразі жодних спеціальних операцій не проводиться і в майбутньому вони не плануються, принаймні, поки в цьому не виникне істотна потреба. І жодних військ НАТО на кордоні з Калінінградською областю теж розміщено не буде. ЦРУ передало нам інформацію від своїх джерел у Росії: там переконані, що ми не посміємо зазіхнути на їхню територію. Саме тому вони продовжують сміливо зменшувати чисельність військових у Калінінграді заради підкріплення своїх сил у країнах Балтії, щоб нарешті перемогти повстанців. Але наш план спрацює тільки в тому випадку, якщо цей англійський хлопець дійсно передає якісні розвіддані. Якщо він як командир групи зможе виконати свою роботу і якщо ми справді зможемо висадити в Калінінграді наших хлопців, а вони захоплять ракети без жодного пострілу, тоді, звісно... мем, тоді успіх забезпечено!

— Мені подобається той британський солдат, генерале. Розкажіть мені більше про нього. Як його звати?

— І на завершення: процес мобілізації сил для цієї операції проходить доволі успішно, і я хочу подякувати всім країнам за співпрацю між стратегічною штаб-квартирою НАТО та начальниками ваших генеральних штабів і міністрами оборони. Пане Генеральний секретарю, на цьому я закінчую свою доповідь.

Із цими словами генерал Девід Мак-Кінлі закрив папку з паперами й сів. Потреби у військових силах, необхідних для операції згідно з офіційним списком НАТО, правду кажучи, не були задоволені. Зокрема, на превеликий жаль, його власна батьківщина сама збирала необхідні війська з великими труднощами. Про що б не йшлося — чи то про брак військово-морських конвоїв і особового складу, чи про залежність армії від призову резервістів для комплектування життєво важливих частин, у будь-якому разі обороноздатність Великої Британії виявлялася лише блідою тінню того, чим була колись. У кількох принципових питаннях допомогли американці, тож генерал зміг повідомити Раді, що, на його професійний погляд, британський контингент зможе виконати свою частину роботи.

І не лише це: деякі країни поводилися так, що Мак-Кінлі, доповідаючи, змушений був проявити усю свою мудрість і тактовність, щоб не розгнівалися ті держави, які готові були надати все що завгодно, аби тільки спільними зусиллями викинути Росію з прибалтійських територій. Він із радістю приймав допомогу і від країн, які не були членами НАТО, — особливо помітний внесок робили Швеція, Фінляндія, Австралія та Нова Зеландія. І водночас інші країни — ті, що й завжди, — демонстрували відверте небажання брати в цьому участь. Та це була тема для окремої розмови, іншим разом.