Алла Марковская - Екологи, або Копроконська історія

Дівчина побачила мене, таку гарну з жовтими очима і білими іклами, дико закричала (аж у вухах задзвеніло) і втратила свідомість. Якщо шалена куля не зачепить, чи аросці з лідеанцями не затопчуть, то, мабуть, виживе.

Як я і передбачала, мене чекали і у вестибюлі, і біля всіх дверей, і по периметру готелю, і на дахах найближчих будинків. Молодці. Гарно працюють. Швидко. Напевне, таки готувались піймати калтокійського аджара. Знову почнуться крики про перевертнів. І перевтілитись зараз не можна, бо я тоді взагалі звідси не виберусь. А потім у всіх газетах моє лице буде над написом «особливо небезпечна». Рол був правий, коли порадив мені не йти на зустріч з Такароне, я потрапила у пастку, і Зерон таки усе тепер дізнається, та я думаю буде пізно.

У вестибулі мене чекали найменше, думали — не ризикну. Та вони помиляються, я ризикнула, у мене не було вибору — і вони ризикнули — ризикнули відкрити вогонь у найпрестижнішому готелі Параками. Тут крім охорони готелю, охорони президента, двох-трьох поліцейських і невідомих у цивільному, були ще й звичайні люди, гості столиці, що мешкали у цьому готелі.

Цікаво… А хто буде платити за знищення власності престижного готелю? А за втрату престижності? Коли ж я навчуся жити спокійно? І я мчала поміж фонтанів, крізь потоки водоспадів, між прозорих скляних колон, серед куль, серед уламків і диму, розштовхуючи озброєних людей, а вони з жахом помічали мене лише за мить до того, як я з'являлась перед ïх очі. Який здійнявся галас… А ще почали горіти важкі штори на величезних вікнах, половину ламп позбивали, і в напівтемряві та диму шаленіла паніка. Я скористалась нею, стискуючи ікла від болю, повернула собі людську подобу і серед десятка гостей, що бігли до виходу, покинула небезпечне місце. Легку кровотечу від поранення кірідом, що відкрилась під час перевтілення, я якось зупинила, щоб не залишати за собою слідів, бо подібна активна кров, що поглинає матерію у цьому світі, не в багатьох, та й Зерону краще не знати, що Рол може нас дуже швидко регенерувати.

Ті охоронці і поліцейські, які стояли по периметру, мене в лице не знали, вони захищали щитами тих, хто зміг вибратись з готелю. Затим я перемістилась у натовп перехожих, які дивились на пожежу у готелі. Ще мить, і я змогла взагалі спокійно піти звідти.

На сусідній вулиці на зустріч мені випливла гравітаційна туристична платформа, розмальована під морське дно і заліплена рекламними плакатиками, що світились різнокольоровими вогниками. У зручних кріслах сиділи туристи і оглядали нічне місто.

Я заскочила на платформу на ходу. Екскурсовод посміхнувся мені, коли я вклала у його долонь два тестоли, і запропонував сісти у вільне крісло. Добре, що у сутінках тихих вулиць міста не помітні дірки від куль на моïй одежі і пропалини від моєï власноï крові. Не помітне моє скривлене обличчя. Чорт, як боляче…

Платформа пролетіла декілька кварталів дивного міста. Біля космодрому я подякувала молодому екскурсоводу, і зіскочила на бруківку з гладкого ненависного мармуру.

Тіло нило, виштовхуючи звичайні кулі, нахапалась у вестибюлі готелю. Рани заживали повільно, тіло скаржилось на скалки кіріду, яких позбутись не могло.

Я думала, що залишилось тільки вскочити до катеру і вилетіти. Та виявилось, на космодромі мене чекали різнокольорові вогні на поліцейських гравітавах. За машинами ховались служителі правопорядку, озброєні паралізаторами. Цікаво, що вони мені пред'являть в якості звинувачення? Невже вбивство копроконського президента, чи, може, теракт у готелі? Я озирнулась, щоб впевнитись у тому, що знаменитий готель ще існує, та побачила, як навколо мене формується замкнене коло з поліцейських.

Один з них вийшов під світло фар, демонстративно підняв руки, показуючи мені, що він не озброєний і бажає просто поговорити. Він високий, худий, як і переважна кількість місцевого населення, у нього очі темно-сині, плаский ніс і рот без губ, він дуже схожий на рибу. Шкіра світло-сіро-бузкова. Та зараз ніч, а вночі всі ракірлійці сірі.

Мені було запропоновано здатись добровільно, і пообіцяні послуги адвоката, а також справедливий суд. Аби отримати обіцяного адвоката і суд, я мусила лягти на бруківку обличчям вниз і навіть не думати про перетворення в звіра, бо вони вважають перевертнів небезпечними і вбивають як диких звірів, що загрожують безпеці громадян. А ще той офіцер сказав, що знає про мене усе. Та я йому не повірила, бо усе про мене не знаю навіть я сама, я, наприклад, зовсім не уявляю, скільки мені років, та й знати цього я не хочу.