Алла Марковская - Екологи, або Копроконська історія

— А ти тоді мав успіх, про тебе довго згадували, і в опері також.

— От і добре, своєчасно піти теж треба уміти.

— Ти ж один раз виступив.

— От я і кажу, що своєчасно піти…

— А мені здається, ти лише назву змінив, твоï найманці мало чим відрізняються від зєйдів, — вколов Гела Рол.

Гел лише посміхнувся у відповідь.

Варко здивовано роздивлявся спочатку того, хто назвав себе піратським королем: юнака у білій, середньовічного покрою, сорочці, довгому шкіряному плащі, у шкіряних штанях і високих та широких чоботях, у які зазвичай взувались мешканці планет, де взуття ще шили чоботарі, а не фабрики. Потім зиркнув на того, хто назвав себе калтокійським командармом: наче підліток, у величезній куртці Коре і розірваних штанях, босий, з розтріпаним довгим волоссям. Не реальні обидва, особливо перед екраном радара. Вони говорили, сміялись над чимось. Як діти, що грались у війну.

Варко не повірив ïм, але знав, що Такароне вірити не можна взагалі. От і доводиться вибирати у союзники цих дивних чужинців. І надіятись, що вони не грабують його планету, а дійсно рятують. Та взагалі все надто неправдоподібно. Єдиний, хто міг щось підтвердити — це Коре, але чи можна йому зараз вірити, адже стільки років він вештався десь по чужих світах?

Та от Варко покликали до кімнати, де знаходився конференц-зал з потрібною апаратурою для передачі сигналу по всій планеті у прямому ефірі. І порадитись нема з ким, і ніхто нічого не може підтвердити. Варко у своïх ваганнях почував себе чи то довірливим бовдуром, чи то зрадником.

Гел знову сів у крісло чергового офіцера, підтягнув до себе важкий стілець і поклав на нього ноги, знову відкинувся на високу спинку м'якого зручного крісла.

Рол присів поряд, торкнувся руки Гела:

— Спробуй поспати, мені так легше буде відновити тебе, бо ще трохи і ти знову помреш.

— Ти, головне, проконтролюй це все, шкода ïх, — попросив Гел.

— Добре. І з Мелом я поговорю, Джарк йому не відмовить, тим більше з твого дозволу.

— Мілен попередь, бо Джарку зараз легше зв'язатися з нею, ніж зі мною. І нехай вона не йде на зустріч з Такароне нема потреби, потрібно тільки підірвати його корабель на зворотній дорозі, скажемо, що то копроконська опозиція.

— Добре, — посміхнувся Рол, скинув з себе плащ і накрив ïм босі ноги Гела.

Ракірла, неначе казкова перлина, на дорогоцінному різнокольоровому полотні великого космосу. Ніжна вуаль з білих хмар линула над незчисленними островами планети. Сині океани сяяли в світлі зірки, як діаманти у короні стародавнього короля. Темна діадема нічноï сторони відтіняла той блиск і надавала планеті загадковості, незвіданоï і привабливоï.

Ракірлійці — амфібіï, маніакально берегли чистоту своïх океанів, а на островах побудували міста, які нагадували білосніжне мереживо на вбранні нареченоï. Міста Ракірли славились своïми водоспадами і фонтанами, наповнювали вулиці приємною прохолодою, і прибутковими туристами, які злітались в дивні міста-мережива, немов мухи на мед.

Корабель президента Такароне затримався на одній із орбітальних митниць, що здалеку схожі на пласкі блискучі дошки. Зблизька було видно, що це прямокутні тедроли, та не дивлячись на оманливу необтічність тих великих платформ, при ввімкнених двигунах вони розвивали неабияку швидкість, навіть не зважаючи на розмір. Порушників ловлять силовою сіттю. Вирватись, кажуть, неможливо, та нічого неможливого у цьому світі немає, я це знаю. Хоча зайві клопоти мені зараз ні до чого.

Ракірлійці пильні і підозрілі, перевіряють усіх гостей, незважаючи на статус і походження. Виняток — туристи. Та туристичні фірми заздалегідь повідомляють про гостей і надсилають зазначені митницею документи. Нічого тут не зробиш, такий менталітет раси.

Президента копроконського перевірили і пропустили. Він у фаворі.

А я проходила догляд на іншій митній платформі. Митники звірили номер мого катеру, отримали через спеціальний передавач копію посвідчення і технічного паспорта. Побажали приємного дня. Добре, що я завжди маю декілька варіантів різних документів.

Космодром Ракірли зустрів мене першими шумовими перешкодами у ефірі: нав'язлива реклама, запрошення до готелів, запит про ціль мого візиту — злива звуків.

Летос відфільтрував всі сигнали і залишив тільки зв'язок з вежею. Я подала запит на місце посадки. Мені повідомили номер квадрата — три тисячі чотириста вісімдесят п'ять, це десь посередині нескінченного поля космодрому. Запропонували замінити контейнер з овірієм, я відмовилась. Пального у нас ще на пів Світу вистачить.