Володимир Сорокін - День опричника

Вирулюємо до готелю «Москва», їдемо по Моховій повз «Національний», повз театри Великий і Малий, повз «Метрополію», виїжджаємо на Лубенську площу. Так і знав, що в Таємному Приказі розмова буде. Їдемо площею навколо пам’ятника Малюті Скуратову. Стоїть родоначальник наш бронзовий, снігом присипаний, сутулий, невисокий, крижастий, довгорукий, дивиться пильно з-під навислих брів. Із глибини віків дивиться на нашу Москву Невсипущим оком Государевим, дивиться на нас, спадкоємців опричного Діла Великого. Дивиться й мовчить.

Підрулюємо до лівих воріт, сигналить Батя. Відчиняють ворота, в’їжджаємо до внутрішнього двору Приказу, припарковуємося, вилазимо з «меринів». І заходимо в Таємний Приказ. Щоразу, коли входжу під склепіння його, сірим мармуром облицьовані, зі смолоскипами та хрестами суворими, серце перебій дає і стукає вже по-іншому. Інакшим стуком, особливим. Стуком Таємних Справ державних.

Зустрічає нас сотник бравий, підтягнутий, у мундирі блакитному, козиряє. Супроводжує до ліфтів, везе на найвищий поверх.

До кабінету начальника Таємного Приказу князя й близького друга Государевого Терентія Богдановича Бутурліна. Заходимо в кабінет — першим Батя, потім ми. Зустрічає нас Бутурлін. Батя з ним за руку вітається, ми — низько кланяємось. Серйозне обличчя в Бутурліна. Запрошує він Батю, всадовлює, сам навпроти сідає. Стаємо ми за спиною в Баті. Грізне обличчя в начальника Таємного Приказу. Не любить жартувати Терентій Богданович.

Зате любить пильнувати складну й відповідальну Справу, змови викривати, шпигунів-зрадників виловлювати, крамолу виводити.

Сидить він мовчки, на нас поглядаючи, чотки кістяні перебираючи. Потім каже:

— Пасквіль.

Мовчить Батя, вичікує. Завмерли й ми не дихаючи. Поглядає Бутурлін на нас допитливо, додає:

— На Государеву сім’ю.

Засовався Батя в кріслі шкіряному, насупив брови, захрускав пальцями міцними. Ми за ним стоїмо як укопані. Дає команду Бутурлін, опускаються штори на вікнах кабінету. Напівморок настає. Знову дає команду начальник Приказу Таємного. І в напівмороці зявляються-зависають слова, із Мережі Російської витягнуті. Горять, переливаються в темряві: