Юрий Долгушин - ГЧ

Ридан замовк, замислився, тиша, що настала в кабінеті, одразу наповнилась приглушеними, легкими звуками рояля, що ледь долинали з вітальні. Прості арпеджіо, перемагаючи стіни і щільно зачинені двері, тут чудово перетворювались у неясний, багатоголосий клич пташиних зграй, що одна за одною злітали все вище, вище…

На хвилину обоє злилися в єдиний слух, віддаючись цим принадним, підкоряючим звукам, поки не розтанула срібляста мелодія десь далеко у вишині.

Ридан раптом різко обернувся, ніби чогось злякавшись, і спитав:

— А ви не гніваєтесь на мене, Миколо Арсеновичу?

— Що ви, чого?

— Здається… я зловживаю напучуваннями останнім часом. Не завжди це буває приємно… і потрібно.

Небагато слів, як завжди повільних, але точних і щирих, а тепер навіть схвильованих, довелось підшукати Миколі, щоб переконати професора в безпідставності його побоювань. Навпаки, Миколі так потрібні його уроки! Яка там образа, він відчуває тільки величезну вдячність, адже це допомагає йому вдосконалюватись, вийти із стану «напівінтелігента», що його так вірно визначив у ньому Ридан. Звичайно, йому, Миколі, не піднятися до рівня Ридана — пізно, та й… закваска не та… Але в кожній розмові Ридан уміє дати йому що-небудь таке важливе, що допомагає піднятися на щабель вище…

— І ось зараз — теж? — перебив професор.

— Звичайно!

— Цікаво. Що ви винесли з цієї розмови?

— Я завжди думав, що висока принциповість, це — властивість натури, так би мовити, дар природи, талант. Тепер, коли ви показали мені на конкретному прикладі джерела однієї з ваших принципових позицій, я зрозумів, що це моє уявлення треба перевернути з голови на ноги… Наша марксистська принциповість насамперед засіб для досягнення мети, знаряддя успіху в будь-якій творчій роботі. Тактична основа її. І вона доступна кожному, хто зрозуміє це… І друге. Мене й раніше вражала широта ваших думок, розмах… Тепер я бачу, що це… теж «знаряддя» і найсильніше. Всяке явище сучасності ви уявляєте собі в русі, в його розвитку від минулого до мислимого майбутнього. І тому правильно оцінюєте його… Не знаю, чи можна цього навчитись… потрібні величезні знання. Але це — метод… і, певно, навіть маючи хоч якісь знання, про нього не можна забувати.

Ридан був захоплений аналізом Миколи. Він зовсім не прагнув вкласти в свої слова й думки такий глибокий повчальний зміст. І навряд чи хто-небудь, крім Миколи, міг би так схопити цей зміст — це вже його специфічна й дуже цінна здатність. Щоправда, Ридан давно вже помітив її, але тепер він зрозумів, що вона розвинулась, зміцніла. Тут теж є чогось повчитись!

Ця зустріч, що почалася так неясно для Миколи, ще більше зблизила їх. Кінець її був «діловим».

— А щодо нашого проміння сну, — сказав Ридан, — то ви, звичайно, маєте рацію: випробовувати треба, і негайно. Сподіваюсь, ви не дорікнете мені за непослідовність: відносно необхідності випробування у мене ніколи не було сумніву… Але от як випробовувати — ніяк не втямлю. Потрібно в польових умовах на значній віддалі і, звичайно, на людях, на досить великій кількості людей. Одним словом, повинна бути обстановка, подібна до справжньої воєнної. Але людей нам ніхто не дасть, хоч би як я запевняв, що це їм не шкідливо. Експериментувати на людях не дозволяється. Тим часом, без такого випробування, — з участю представників армії, звичайно, — наше проміння не може перетворитися в засіб оборони…

Микола слухав, бачив, що Ридан по-справжньому розгубився, і ледве стримував усмішку: от як може помилятися навіть така мудра людина! Вихід із становища був йому давно ясний: звичайно, вони не можуть влаштувати таке випробування, та й не їхня то справа; хай про це подбають ті, хто користуватиметься зброєю, яку вони створили. Зараз треба тільки повідомити про це кого слід.

— Правильно! Через наркома! — зрадів Ридан. — Ідіть до нього сьогодні ж. Розкажіть усе, викладіть наші вимоги. Але глядіть… будьте обережні. Розмова повинна бути сам на сам!.. Цікаво, що він придумає.

Темної безмісячної ночі, навесні або восени, коли на Балтиці гуляють люті шторми і тумани щільною в’язкою масою повзуть над морем та берегом, проскочити на радянську землю неважко. Зустріч з «морським мисливцем» в таких умовах — цілковита випадковість, та й локатор попередить про неї вчасно: катер устигне вийти за прикордонну зону, а шлюпку сховають хвилі. Далі — холодна ванна біля лінії прибою — з ніг до голови, коротка боротьба з відпливною хвилею, слизькі, рухливі під ударами «дев’ятих валів» гранітні валуни, неминучі падіння… Це дрібниці, звичайно. Потім вузька — метрів двадцять-тридцять — тверда піщана смужка, за нею — невеликий виступ і — ліс! Таких місць на естонському узбережжі багато.