Юрий Долгушин - ГЧ

Того, що сталося з самого початку, коли судно вперше наблизилось до дванадцятимильної смуги територіальних вод, ніхто і ніщо не могло помітити. З корми на воду було спущено людину в одязі, трохи схожому на скафандр водолаза. Людина плиском лягла на воду спиною догори і так і лишилася лежати на поверхні. Вона тримала перед собою, вхопившись за дві рукоятки, якусь дивну річ, схожу на сигару чи торпеду довжиною близько півметра. Попереду ця торпеда закінчувалась невеликим гребним гвинтом. Шхуна пішла, щоб відвернути увагу, а людина з торпедою якийсь час ще лежала нерухомо.

Туман, усе більше освітлюючись сонцем, що саме сходило, ставав білішим і, здавалось, густішим. Нарешті людина зробила якийсь рух руками й ногами, і на мить стала у воді вертикально, як поплавець. Це дало їй можливість підвести голову над гребенями хвиль і визначити межі видимості. Так, туман починав рідшати. Тепер у її розпорядженні щонайбільше півтори години. А до берега, як відомо, дванадцять морських миль, тобто понад двадцять два кілометри.

Пора.

Людина натиснула стартер, і «торпеда» рвонулась уперед. За нею, міцно стискуючи витягнутими руками поручні, пронизуючи хвилі, мчала людина.

…Приблизно за кілометр від берега вона вимкнула двигун і почала спостерігати. Уже добре було видно пляж, що виблискував білим піском, освітлений сонцем, з поодинокими в цей ранковий час постатями людей.

Юханнес знав усе, що йому треба було знати. Години через три цей відомий навіть за межами Естонії пляж стане весь строкатим від людей, які на ньому загоряють. Отоді, за його планом, і слід було діяти далі, виждавши тут потрібний час.

Але йому вже набридло гратися. Та й «план» цей, певно, відслужив своє. Тепер можна було переходити до іншого плану, справжнього, без лапок.

«Торпеда» плавала тут, поруч. Затерплі, закляклі від напруження пальці вже відійшли й рухались нормально у вільних, непромокальних рукавицях.

Він зробив кілька складних рухів руками, потягнув за якісь кульки, що виступали на зап’ястях, плечах і шиї. Холодна вода потекла струменями всередину комбінезона, обпалюючи руки, груди, живіт, а тепле повітря, свистячи і булькаючи біля шиї, почало виходити назовні. Тіло його поволі занурювалось у воду.

Юханнес взявся за ручки «торпеди» і запустив її. Передня частина комбінезона під тиском води раптом розкрилась, як паща кашалота, і «торпеда» витягла з нього голу людину; на ній були тільки плавки, як у справжнього спортсмена-плавця; за нею на шнурі тягся, здувшись зверху пухирем, напівзанурений у воду мішок-рюкзак з якимсь майном.

Скафандр-комбінезон пішов на дно.

Через кілька хвилин Юханнес знову зупинив свого слухняного морського коня і перевів важельок біля рукоятки. Швидко занурюючись і випускаючи струминками пузирі, «торпеда» теж зникла в жовтувато-зеленій глибині. Юханнес з жалем простежив за нею і поплив до берега, насилу тягнучи за собою мішок.

Зайнятий усіма цими маніпуляціями, він тільки тепер побачив моторний човен з червоним прапорцем на носі, що наближався до нього. Один з двох пасажирів човна, стоячи, розглядав плавця в бінокль.

«От і все!» — усміхаючись, подумав Юханнес.

— Хіба ви не знаєте, громадянине, що в нас заборонено запливати так далеко? — сказав по-естонському чоловік у човні, коли плавець опинився біля борту. — Лінія загородки чітко позначена буйками. Прошу сюди!

Юханнес слухняно вхопився за борт.

Через хвилину він витягнув із свого мішка рушник, білизну, костюм, мовчки витерся і вдягнувся.

Човен ішов кудись убік від пляжу.

«От і все! — в думці радіючи, повторював Юханнес. — Завдання полегшується!»

Допит наближався до кінця.

Так, це був надзвичайний випадок, «НВ», надзвичайний навіть для органів державної безпеки.

Фашистський розвідник, захоплений береговою охороною, не тільки не чинив опору, а почав з того, що сам попросив доставити його «куди слід». З його поведінки, та й просто з виразу обличчя, ледь помітної усмішки, від якої вперто піднімались куточки губів, блиску спокійних, глибоко посаджених очей було видно, що він почуває себе щасливим, виконавши, нарешті, свою важку місію, про яку щойно розповів, опинившись у Радянському Союзі. Далеко не такий вигляд мали шпигуни й диверсанти, які раніше побували в цій кімнаті і сиділи на цьому ж стільці.