Юрий Долгушин - ГЧ

Але це лише основне ядро «харчової» діяльності людей. Адже її скрізь супроводжують машини, починаючи з обробітку землі і кінчаючи зважуванням готової продукції в магазині. Трактори, сільськогосподарські знаряддя, вантажні машини, вагони, судна, незліченна кількість машин, що працюють у борошномельній, макаронній, круп’яній, кондитерській, консервній, ковбасній, рибообробній, цукровій, крохмально-паточній, спиртовій, пивній, винній, соляній та інших галузях промисловості… Усі ці машини треба зробити. Для них добувається руда, плавиться метал, будуються заводи, робляться верстати, інструменти. А щоб вони працювали, добувається паливо — вугілля, нафта, торф, виробляється бензин, будуються електростанції, і для них теж створюються машини, машини, машини… А промисловість, що постачає сільському господарству мінеральні, хімічні добрива! А виробництво тари, адже це мільйони мішків для зерна, борошна, цукру, солі, добрив, бочки для риби, вина й пива, солінь і маринадів, ящики для фруктів, макаронів, яєць, битої птиці, бакалії, сила-силенна скляного посуду — пляшок, банок і т. д., металевих банок для консервів, молочних бідонів, коробок для чаю, кави, цукерок, паперу, пакетів, шпагату, фольги, целофану, гвіздків…

— Ось, Миколо Арсеновичу, що значить добувати й виробляти їжу в нашу цивілізовану епоху! Ось що значить жити на утриманні матері-природи! До шістдесяти «сільськогосподарських» процентів треба, очевидно, додати ще не менш як тридцять; разом на все це йде близько дев’яноста процентів творчої людської діяльності! Вдумайтесь, Миколо Арсеновичу, що це означає. Що люди, в основному, продовжують жити, щоб жити! Як первісні! Майже як тварини й рослини — за законами виду… Хіба не прикро? Скільки творчої енергії, талантів і геніїв поглинає турбота про їжу! Який стрибок у прогресі культури зробило б людство, коли б ця система відпала хоча б наполовину!

— Але поки що вона не може відпасти. Іншого способу добування їжі ми ще не знаємо. Мабуть, цей етап потрібен саме для того, щоб дійти до… таблеток, які замінюють їжу.

— Таблетки — дурниця! Гола фантазія. Організм не може харчуватись готовими речовинами, він повинен сам брати їх з їжі. Інакше він почне перетравлювати свої власні нутрощі… Ні… Я бачу, ви не уявляєте собі майбутнього… А воно таке зриме! Скоро ми оволодіємо атомною енергією, ви це знаєте. Без неї синтез білка, жирів і вуглеводів практично нездійсненний, вона замінить нам непевну сонячну енергію, мізерні крихти якої — всього близько двох процентів — ми тепер з великими труднощами виловлюємо рослинами. Вона ж і здійснить цей грандіозний переворот… Ми перестанемо калічити землю плугами, розводити тварин. Відмовимось од сільського господарства! Замість нього створимо харчові заводи, — гранично автоматизовані підприємства, де їжа вироблятиметься з тих самих матеріалів, з яких її створюють рослини — з повітря, води, солей, причому не раз на рік, літом, як тепер, а безперервно, щохвилинно, зиму й літо, незалежно від погоди, від клімату, широти й довготи… Синтетична їжа, Миколо Арсеновичу! Не треба боятися цього слова, хоча звучить воно для нас… не дуже привабливо… Звичайно, вона буде добра, різноманітна, смачна — іншою ми не будемо її робити, — а головне те, що вперше у своїй історії людина дістане їжу, яка справді потрібна її організмові. Адже наша теперішня «природна» їжа містить у собі не лише корисні, потрібні нам речовини, але й чимало шкідливих і просто зайвих. Організм змушений постійно витрачати якусь енергію на боротьбу з ними, хворіє, псується, старіє. Синтетична їжа принципово не може мати цих вад, вона складатиметься лише з того, без чого організм справді не може обійтись, і, звичайно, зробить людину дужчою, здоровшою, довговічнішою… Бачите, як це важливо?..

Звичайно Ридан під час розмови ходив, жестикулював; зараз він був якось особливо зосереджений, зібраний, скупий у рухах.

— Але найголовніше, звичайно, діалектичний стрибок, перехід у новий якісний стан, яким розв’яжеться цей мільйоннорічний етап нашого дитинства, етап нагромадження знань, — вів далі професор. — Стрибок уже почався у сімнадцятому році. Що казати, без соціалізму це все — химери, марні мрії. На жаль, ми схильні до всього звикати. Втрачаємо перспективу, забуваємо про своє місце в історії. Але ж ми завдяки соціалізму вже відірвались від минулого, летимо навально, набираємо висоту! Справа йде до того, що країна наша нестримно перетворюється в державу суцільної інтелігенції, і це незважаючи на те, що сільське господарство і вся «харчова» діяльність народу залишає по суті мізерне місце для науки, культури. Чи те буде, коли ми завершимо стрибок і звільнимо процентів тридцять-сорок людської творчої енергії! Але ще багато треба зробити… Багато таємниць природи розкрити — і в живому організмі, і поза ним… Це завдання лежить на нас, Миколо Арсеновичу, на нашому сумлінні. Адже ми, люди науки, належимо до числа тих небагатьох, хто звільнений від усяких «харчових» турбот і звільнений саме для цього… Не знаю, як ви, але я завжди відчуваю цю відповідальність перед тими, хто годує нас, і, кажучи правду, рідко буваю задоволений собою. І вже, звичайно, я почував би себе справжнісіньким злочинцем, коли б серйозно зайнявся шуканням «проміння смерті». Прагнення володіти ним є, по суті, ознакою слабкості, нікчемності фізичної й моральної. Перемога належить не тому, хто сіє смерть і руйнування, а тому, хто творить і стверджує життя. Не треба про це забувати.