Ростислав Мусієнко - Просто експеримент

Я вже втрачав терпець:

— Де вона?

— Ну що ви, товаришу, я ж усе пояснив. Це був тільки експеримент, розумієте, експеримент. Науковий експеримент. Ваші матриці-відповідники закладалися в ЕОМ, електронний промінь малював людину, що цілком задовольняла ваші емоції. Результати чудові, але хто ж думав, що виникне такий зворотний звя’зок…

— Зворотний зв’язок? — повільно перепитав я. — Що ви сказали?

Він повторив слово в слово.

— Ніякої дівчини немає, — квапливо розвів руками. — Є електронні процеси в машинній пам’яті, пов’язані з особливостями вашої психіки. Це всього лише електроніка, видіння, образ…

— Просто видіння, — повторив я. — Образ, ага…

Він швидко закивав головою, а я знову згадав сплески наведень, попелясте світло, безформні істоти, що тягнуться до тебе, мляво перебираючи кінцівками, й не можуть вибратись із-за екрана; маячня, що переслідувала мене в останньому польоті й зникала, коли з’являлась Вона. Мене розбирав сміх

— Так просто… Зворотний зв’язок… образ…

Нарешті це скінчилось.

— А ваш товариш Харве так спокійно реагував… Ми навіть вважали за можливе продовжити експеримент.

— А потім? — зовсім тихо запитав я.

— Потім, — він сіпнув шиєю, ніби ковтаючи свій смішок. — Що ж потім… Психологічна криза з невідомих причин… Ваш патруль вчасно перехопив… Сподіваємось, Харве ще літатиме.

Запала мовчанка, Солтан заметушився:

— Наш експеримент схвалила Академія. Правда, дехто записав окрему думку, але загалом… Очевидно, треба спрщувати матриці такий зворотний зв’язок…

— Ага, — сказав я. — А гадалося, електроніка служитиме побуту. Яку любов бажаєте — блондинову чи шатенову?

— Ну що ви, товаришу, я ж пояснював, тут цілий комплекс, множина емоцій…

Солтан заговорив про вдосконалення почуттів, про оптимізацію поведінки. Треба було йти, але я довго не міг зібратись з силою.

Надворі було високе й вигоріле, зовсім порожнє небо, і площа перед корпусом була зовсім порожня. Я стояв, оглядаючись, ще ніби чекаючи на щось. І тут на мене налягло, як ото буває, коли рвеш зразу 20 «g», тільки ще й горло стало зовсім сухе, і я не міг нічого сказати хоча б самому собі. Була весна, дружно цвіли каштани, і зовсім, зовсім не було нікого на площі, і тільки дощ ішов, м’який і теплий, а може, що й ні…