Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

«Просто… підійди… і допоможи…» — спробував він відповісти, відокремлюючи кожне слово. Потім постарався уявити повідомлення візуально і подумки відіслав його Терезі. Вона не відповіла.

— Терезо, — вимовив хлопець вголос. — Можеш мені допомогти?

Він кивнув на комору.

Вони зайшли до крихітного запорошеного приміщення і, розпакувавши всі коробки, з кожної з них повитягали по невеликому стосу карт за останні числа. Повернувшись до столу, Томас побачив, що Мінхо встиг нарізати кількадесят квадратів, недбало зваливши їх праворуч од себе.

Томас сів, узяв декілька вирізаних з пергаменту квадратів і, піднявши їх над головою, подивився на лампу — світло проникало крізь аркуші, як крізь молоко, розпливаючись каламутною плямою. Саме те, що треба.

Він схопив маркер.

— Гаразд, тепер кожен копіює зображення карт за останні десять днів на вирізані квадрати. Згори обов’язково робіть позначку про дату, щоб ми потім могли розібратися, що до чого. Коли закінчимо, сподіваюся, у нас з’явиться перший результат.

— Що… — розтулив був рота Мінхо.

— Продовжуй нарізати чортів папір! — наказав Ньют. — Здається, я починаю розуміти, до чого йдеться.

Томас зрадів, що хтось нарешті зрозумів його задум.

Взялися до роботи, одну по одній копіюючи схеми секторів на аркуші пергаменту, намагаючись якнайточніше й акуратніше рисувати лінії й водночас не дуже затягувати процес. Щоб прямі лінії виходили справді прямими, замість лінійки Томас використовував невелику дерев’яну дощечку. В такий спосіб він доволі швидко скопіював п’ять карт, а потім ще п’ять. Решта хлопців не пасли задніх, працюючи так само старанно.

Томас і далі невтомно рисував, та в душі вже почав сумніватися: а раптом усе, чим вони зараз займаються, виявиться марнуванням часу? Втім, Тереза з зосередженим обличчям сиділа поруч, очевидячки, сповнена впевненості в успіхові, — вона так самозабутньо виводила вертикальні й горизонтальні лінії, що навіть вистромила кінчик язика.

Коробка по коробці, сектор по сектору вони просувалися вперед.

— З мене досить, — нарешті мовив Ньют. — У мене вже кляті пальці горять, хай їм грець. Слід подивитися, виходить чи ні.

Томас відклав маркер і трохи розім’яв пальці, подумки молячись, щоб усе вийшло.

— Гаразд, мені потрібні останні кілька днів кожного сектора. Складіть їх стосами по порядку, з першого по восьмий сектор.

Усі мовчки зробили те, що він попросив, — розсортували свої скопійовані на пергамент схеми і розклали їх на столі на вісім тонких стосів.

Тремтячи від хвилювання, Томас, намагаючись не переплутати стоси місцями, узяв по одному верхньому аркушу з кожного й упевнився, що карти на них датовані одним і тим самим числом. Потім поклав їх один на один так, щоб поєдналися карти всіх секторів за один день. Тепер можна було дивитися на вісім секторів Лабіринту водночас. Результат вразив Томаса. Наче з нізвідки, майже як за помахом чарівної палички, з’явилося зображення. Тереза охнула.

Лінії перетиналися по вертикалі й по горизонталі так густо, що злилися в суцільну сітку, наче Томас тримав у руках шахове поле. Однак деякі лінії в центрі схеми — ті, що траплялися частіше за інші, — створювали на загальному тлі темніший візерунок. Малюнок був ледве помітний, але, понад усякий сумнів, він там був.

Рівно по центру аркуша виднілася літера «Л».

Томаса охопив вир найрізноманітніших емоцій: полегшення від того, що все спрацювало, збудження, а ще цікавість, куди це приведе.

— Чувак, — вигукнув Мінхо, в одне слово вклавши всі Томасові емоції.

— Можливо, збіг, — відгукнулася Тереза. — Ану візьми карти за інший день.

Томас так і вчинив. Він накладав одну на одну карти всіх вісьмох секторів, датовані одним днем. Щоразу раз в центрі густої сітки ліній безпомилково вгадувалася буква. Після «А» ішла «І», після «І» — «Т». Потім «М»… «О»… «Р»… «К»…

— Дивіться, — сказав Томас, вказуючи на рядок стосів на столі. Він радів, що літери справді існували, хоч і не розумів їхнього сенсу. — Поки що виходить «ЛІТМОРК».

— Літюча морква? — перепитав Ньют. — Не схоже на клятий рятівний код.

— Просто треба продовжувати, — відповів Томас.

Поєднавши схеми секторів ще за три дні, вони отримали три нормальні слова: «ЛІТ», «МОР», «КРОВ».

— Це точно не збіг, — сказав Мінхо.

— Точно ні, — погодився Томас. Кортіло рухатися далі.

— Слід вивчити всі карти, — махнула Тереза рукою в бік комірчини. — Геть усі — перевернути всі скрині.