Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

— Галлі казав про це, Альбі казав, Бен казав, — провадив Ньют. — Дівчина — і та казала, коли ми витягли її з Ящика, — він замовк, можливо, чекаючи зустрічного питання від Томаса, але той мовчав. — Усі як один кажуть, що будуть зміни.

Ньют відвернувся, подивився кудись удалину, потім заговорив знову.

— Сумнівів і бути не може. Галлі, Альбі й Бен стверджували, що бачили тебе у своїх спогадах під час Переміни, і з цього я роблю висновок, що там, у минулому, ти аж ніяк не садив квіточки і не допомагав стареньким леді переходити вулицю. Щось із тобою і справді не так, коли у Галлі руки сверблять тебе вколошкати.

— Ньюте, я й справді не розумію… — почав був Томас, але Ньют не дав йому договорити.

— Я чудово знаю, що ти нічого не пам’ятаєш, — можеш не повторюватися. У нас у всіх пам’ять відшибло, і нема чого нам укотре про це нагадувати. Я про те, що ти від нас чимось відрізняєшся, і, я вважаю, час над цим замислитися.

Томас відчув раптовий напад злості.

— Чудово! І що тепер робити? Я не менше за вас хочу згадати минуле. Це ж очевидно .

— Ти маєш відкрити свою підсвідомість. Будь відвертий і скажи, чи є бодай найменша річ, що видається тобі знайомою?

— Нічого… — почав був Томас, але затнувся. З часу прибуття в Глейд відбулося стільки всього, що він уже й забув, як він першої ночі в Глейді лежав біля Чака і міркував над тим, яким знайомим видається йому Глейд і як по-домашньому затишно він тут почувається. А такого не мало бути.

— У тебе щось на думці. Я ж бачу, — вкрадливо промовив Ньют. — Говори.

Томас зачекав, побоюючись, аби зізнання не обернулося для нього лихом, та тримати це в собі він уже не мав сили.

— Ну… Я не можу тицьнути пальцем в якусь конкретну річ і сказати: «Я це пам’ятаю», — він говорив повільно, ретельно добираючи слова. — Та від самого початку мені здалося, наче я тут уже бував, — хлопець зазирнув у очі Ньютові, сподіваючись побачити в них розуміння. — 3 іншими новачками хіба не так?

Ньютове обличчя залишалося непроникним. Він лише сказав:

— Ні, Томмі. Більшість із нас першого тижня тільки скиглили й штанці собі обдристували від страху.

— Ну що ж… — Томас замовк, засмучений і несподівано збентежений. Що все це означає? Чим він відрізняється від інших? Може, з ним і правда щось не так? — А мені все здалося знайомим, і я від самого початку знав, що маю стати бігуном.

— А це в біса цікаво, — Ньют допитливим поглядом кинув на Томаса, вже не приховуючи підозр. — Ну, дослухайся до себе й далі. У вільний час попорпайся в пам’яті, думай про цю місцину. Як слід напруж мозок і постарайся знайти відповідь. Заради всіх нас.

— Гаразд, — Томас заплющив очі, збираючись відшукати відповідь в темних закутках свідомості.

— Та не зараз, гнилоголовий, — Ньют засміявся. — Я маю на увазі потім. У вільний час, за обідом, перед сном, під час роботи або в перервах між тренуваннями. Повідомляй мені про все, що хоч віддалено здасться знайомим. Ясно?

— Ясно.

Томаса турбувало, що своїм зізнанням він наче подав Ньютові сигнал про небезпеку і тепер той ставитиметься до нього з підозрою.

— Лацно, — невимушено всміхнувся Ньют. — А почнемо з провідин декого.

— Кого ще? — запитав Томас, хоч уже знав відповідь. Він знову злякався.

— Дівчини. Витріщатимешся на неї до крові в очах. Може, хоч так заворушиться твій чортів мозок, — Ньют підвівся. — А ще я хочу, щоб ти до останнього слова передав мені вашу розмову з Альбі.

Томас, зітхнувши, теж підвівся.

— Гаразд, — відповів він покірливо.

Хлопці попрямували в Домівку, де без тями лежала дівчина. Томаса дуже хвилювало, що тепер думає про нього Ньют. Томас відкрився, бо Ньют йому подобався. Якщо Ньют повернеться до нього спиною, Томас цього, певно, не витримає.

— В крайньому разі, — заявив Ньют, перериваючи хід його думок, — віддамо тебе гріверам — вони тебе вжалять, і ти пройдеш через Переміну. Нам дуже потрібні твої спогади.

У відповідь Томас саркастично розсміявся, але Ньют навіть не усміхнувся.

Здавалося, що дівчина мирно спить і щохвилини може прокинутися. Томас очікував побачити скелет — людину при смерті, проте шкіра її була рожева, а груди мірно здіймалися й опускалася в такт диханню.

З нею був один з медчуків — низькорослий хлопець, імені якого Томас не запам’ятав, — він саме напував дівчину, тонкою цівкою заливаючи в рот воду. На тумбочці стояли тарілка і миска з залишками обіду — картопляним пюре і супом. Медчуки докладали всіх зусиль, щоб підтримувати в дівчині життя і здоров’я.