Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Злість у Томаса потихеньку згасла, поступившись місцем жалю. Щось тут було дивно, ба навіть підозріло.

— Альбі, — у сварку, на Томасове щастя, вирішив утрутитися Мінхо. — Твоя теорія — найбезглуздіша з усіх, що я в житті чув. Три дні тому Томаса мало не роздерли. І ти вважаєш, що це теж була вистава?

— Може бути, — коротко кивнув Альбі.

— Я зробив це, — сказав Томас, вкладаючи в голос усе роздратування, яке в ньому накипіло, — з розрахунком на те, що до мене повернуться спогади, які допоможуть нам вибратися звідси! Чи, може, мені продемонструвати порізи й синці по всьому тілу?

Альбі нічого не відповів і далі стояв з гнівним виразом обличчя. Очі були вологі від сліз, а вени на шиї здулися.

— Ми не можемо повернутися! — нарешті загорлав він, обводячи поглядом усіх присутніх у кімнаті. — Я бачив, як ми жили в минулому. Ми не повинні повертатися!

— То он в чому справа? — скрикнув Ньют. — Ти що — знущаєшся?

Альбі різко розвернувся до нього і замахнувся, але вчасно стримався й опустив руку. Він почвалав на своє місце, сів і, затуливши обличчя долонями, заридав. Томас міг чекати чого завгодно, тільки не цього — безстрашний ватажок глейдерів плакав!

— Альбі, поговори з нами, — наполегливо мовив Ньют, бажаючи усе з'ясувати. — У чому справа?

— Це я зробив, — здригаючись від ридань, видавив із себе Альбі. — Я.

— Зробив що? — запитав Ньют. Як і Томас, він був спантеличений.

Альбі підвів голову, з очей у нього котилися сльози.

— Це я спалив карти. Це я зробив… Я сам гепнувся лобом об стіл, щоб ви подумали на когось іншого, я збрехав вам. Це я спалив усі карти! Я!

Наглядачі перезирнулися; в їхніх вибалушених очах і на наморщених лобах читався шок. Утім, Томас уже все зрозумів. Альбі згадав, яким жахливим було життя до того, як він потрапив сюди, і тепер усіляко опирався поверненню.

— Добре, що ми зберегли карти, — майже знущально кинув Мінхо з незворушним обличчям. — І це дякуючи твоїй підказці, яку ти нам дав після Переміни.

Томас подивився на Альбі, чекаючи його реакції на саркастичну, майже жорстоку репліку Мінхо, але той наче й не чув.

Ньют, замість розсердитися, лише попросив Альбі пояснити. Томас розумів, чому Ньют зберігав спокій: карти переховали, а код розшифрували. Тож тепер це вже не мало значення.

— Кажу вам! — голос Альбі зазвучав істерично, майже благально. — Ми не можемо повернутися назад! Я бачив реальний світ, згадав страшні, моторошні речі! Випалені землі, а ще хвороба — її називають Спалахом. Усе просто жахливо — значно гірше за те, що ми маємо тут.

— Якщо ми залишимося тут , то всі помремо! — вигукнув Мінхо. — І це краще?!

Перш ніж відповісти, Альбі довго вдивлявся в наглядача бігунів. Томас тим часом гадав про значення слів, які він щойно вимовив. Спалах . Назва здавалася дуже знайомою, ніби ще трохи — і Томас ухопиться за спогад. Водночас Томас був упевнений, що під час своєї Переміни нічого такого не згадав.

— Так, краще, — відповів Альбі. — Краще відразу померти, ніж повернутися додому.

Мінхо пирхнув і відкинувся на спинку стільця.

— Чувак, та ти в нас оптиміст, я тобі скажу! Хто як, а я з Томасом. З Томасом на всі сто відсотків. Якщо нам і судилося загинути, то нехай це буде в борні, чорт забирай!

— Усередині Лабіринту або за його межами, — додав Томас, зрадівши, що Мінхо пристав на його бік. Він повернувся до Альбі. — Ми всі живемо в тому самому світі, який ти згадав.

Альбі знову підвівся; на обличчі читалася поразка.

— Робіть як знаєте, — зітхнув він. — Так чи так, а однак ми помремо.

По цих словах Альбі попрямував до дверей і вийшов з кімнати.

Ньют шумно видихнув і похитав головою.

— Він сам не свій після Переміни. Знати б, яке лайно він там згадав… І що це за Спалах такий, чорт забирай?

— Мені байдуже, — відгукнувся Мінхо. — Однак краще, ніж тут помирати. До того ж, коли виберемося, у нас з’явиться шанс поквитатися з Творцями. Вважаю, зараз ми повинні зробити те, чого вони від нас чекають, — пройти крізь гріверову нору й вибратися. А як хтось і загине, то так тому й бути.

— Шлапаки, — пирхнув Казан, — ви мене з глузду зведете. Ви пропонуєте скочити до лігвища гріверів? Та я таких дурнуватих пропозицій ще в житті не чув! Простіше відразу собі вени перерізати.

Поміж наглядачами розгорілася суперечка, вони силкувалися перекричати один одного, тож зрештою Ньютові довелося гаркнути на них, щоб постуляли пельки.

Щойно всі заспокоїлися, Томас знову взяв слово: