Юрій Сорока - Легіон Хронос

Варварів Дмитро помітив, коли до кільця на виїзді з міста залишалось не більше кілометра. Їхній низький спортивний кабріолет вискочив з бічної вулички і швидко помчав напереріз автомобілю Дмитра. Переслідувачі махали руками, наказуючи зупинитись. Помітивши їх, Дмитро навіть не здивувався. Перемкнув передачу на вищу і додав газу, кинувши машину на протилежний переслідувачам тротуар. Швидко об’їхав кілька схожих на пусті акваріуми тролейбусів, відпихнув бампером переповнений сміттям контейнер і переїхав велосипед, який лежав просто на тротуарі. На мить втратив з поля зору переслідувачів. Побачив світло їхніх фар, коли, залишивши позаду кільце, мчав широкою стрічкою автостради у долину. Здивовано відзначив: не дивлячись на те, що спідометр його машини показував півтори сотні кілометрів на годину, кабріолет переслідувачів швидко до нього наближався. Вилаявшись, Дмитро спробував додати швидкості і вже за хвилину входив у небезпечний поворот на швидкості майже у двісті кілометрів на годину. На переслідувачів це не справило враження – невеличкий присадкуватий автомобіль продовжував рости у дзеркалах заднього огляду.

Коли стрілка спідометра вказала на швидкість у двісті десять кілометрів за годину, Дмитро зрозумів, що відірватись від переслідувачів він не зможе. Потрібно було вдаватись до інших заходів. Інакше неповороткий «хаммер» легко вилетить з дороги, перетворившись для Дмитра на оригінальну тюнинговану домовину. Крім того, максимальна швидкість автомобіля переслідувачів, очевидно, була значно вищою від тієї, на яку спроможний позашляховик. Дмитро підняв ногу з педалі акселератора і, обмислюючи свій наступний крок, заходився спостерігати, як кабріолет порівнявся з ним, зайнявши ліву смугу руху. Один з чоловіків у кабріолеті вказав на автомобіль Дмитра стволом автомата.

– Зупинись! – почув Дмитро крізь шипіння вітру за вікном. – Я наказую тобі зупинитись!

Дмитро посміхнувся крижаною посмішкою і продемонстрував у вікно середній палець руки:

– Де твій нагрудний знак і патрульний автомобіль, бовдуре? – сказав він, намагаючись виглядати безтурботним.

Кабріолет трішки додав швидкості і почав підрізати автомобіль Дмитра, примушуючи його притиснутись до обочини. У відповідь Дмитро натиснув на клаксон і нахабно вдарив кабріолет бампером, залишаючи у нього на крилі велику вм’ятину. Спортивний автомобіль завихляв задом, відвернув ліворуч і відстав на добру сотню метрів.

– Спіймали облизня! – Дмитро відчув радість переможця автоперегонів. Однак не надовго.

Впоравшись з керуванням, водій кабріолету додав газу і вдруге зрівнявся з машиною Дмитра. Пасажир, на обличчі якого не читалось жодних емоцій, звівся на повний зріст. Відчуваючи, як волосся у нього на голові стає дибки, Дмитро помітив у нього на плечі гранатомет. Все, що встиг зробити, – щосили натиснути на гальма.

Удар, за ним ще один. Тріск десь внизу і гуркіт полум’я. За мить понівечений позашляховик вилетів з вогню, продовживши свою мандрівку. Дмитро зрозумів: щойно він проїхав воронку, яка залишилась після пострілу реактивної гранати.

І ще він зрозумів: наступної воронки його автомобіль не переживе.

І ще він зрозумів: потрібно діяти негайно.

Скоріше інтуїтивно, аніж усвідомлюючи, що діє, Дмитро вивернув кермо ліворуч і щосили натиснув на акселератор. Свист гуми по асфальтовому покриттю був схожим на виття пораненого звіра. За мить джип несильно гойднуло. Він, немов розлючений африканський носоріг на гієну, налетів на кабріолет, скидаючи його з дороги. І на цей раз переміг. До біса дорогий спортивний автомобіль перелетів зелений килим газону і зник, залишивши по собі хмари пилу, у кущах, що росли вздовж обочини. Навіть крізь підняте скло було чути викликаний катастрофою оглушливий гуркіт.

– Все, – Дмитро відчув, що у нього пересохло у роті, а ноги почали зрадливо тремтіти. Він намагався не дивитись на те місце, де зник серед кущів автомобіль переслідувачів.

А ще через десять секунд все залишилось далеко позаду. Набираючи швидкість, пошарпаний «хаммер» ніс Дмитра до рідного Дніпра серед фантастичних червоних сутінок, у які перетворилась нічна темрява.

Квіткова вулиця Квіткова зовсім не змінилась від того часу, коли Дмитро востаннє бував у цьому Богом забутому мікрорайоні. Ті ж калюжі на дорозі, брудний тротуар, неохайні кущі вздовж шеренги старих триповерхових будинків. Вулицю не сильно змінила навіть відсутність людей – їх і раніше тут можна було помітити нечасто.