Марина та Сергій Дяченко - Промінь

– Підібрали соплі, мужики, – Еллі не збиралася віддавати ініціативу. – Мозковий штурм, швидко: як будемо мотивувати наших пупсів?

– Ти знала! – Ліза притримала двері, не давши Марії зачинити їх перед носом. – Ти знала, що ваше покоління вмре!

Виштовхати Лізу з кімнати було нижче Маріїної гідності. А може, вона передбачала в цій сутичці поразку. Тому просто відійшла вглиб кімнати – демонстративно спокійна:

– Вибач, але це частина дорослішання. Пам’ятаєш свою казку про люк, який не можна відчинити? Його все одно коли-небудь відчиняють. І тоді міняється світ.

Ліза вискалила зуби. Якщо вона заговорить зараз – вийде вереск, принизливо видавати такі звуки. Принизливо визнавати, що не володієш собою.

– Я на тебе розраховую, – сказала Марія. – Коли-небудь до тебе прийде така сама дівчинка чи хлопчик, і висуне проти тебе обвинувачення: «Ти знала». Так, люди знають, що вмруть, але вони в це не вірять. Це властивість нормальної психіки… Ти переживеш свій відкритий люк, зрозумієш мене й виявишся на моєму місці.

– Що їх усіх убиває?!

– Час. Вони… ми… старі.

– Батькові не було й п’ятдесяти! На Землі люди в такому віці тільки стають зрілими!

– Ми не на Землі, – відрізала Марія. І одразу ж додала м’якше: – Ми припускали… що в польоті наше життя може виявитися коротшим. Не знали, наскільки. Розумієш, ми перші на цьому шляху. Раніше ніхто з людей не летів двадцять років з білясвітловою швидкістю. Не зазнав впливу стількох… факторів. Нас очікує ще багато відкриттів… вас теж. Не всі виявляться приємними.

– Тобто ми теж умремо молодими? І ніхто з нас не доживе до Прибуття?!

Марія зробила крок до Лізи, поклала м’які долоні на плечі – цей її жест завжди міг заспокоїти найнервовішого підлітка:

– Ми не знаємо. Можливо, ви проживете довше за нас і побачите новий світ…

Ліза струснула її руки.

– Послухай, – сказала Марія після паузи. – Твій батько був для мене… кимось дуже важливим. Ми кохали одне одного. Він був… ти поки що не можеш мене зрозуміти, але, коли в зрілому віці когось отак підпускаєш до себе… Він був для мене – океан. Не той, що в рекреаційній зоні. Справжній. Я говорю з тобою так чесно, як навіть з собою не завжди розмовляю. Ми з Максимом знали, що смерть прийде, покоління зміняться… Надіялися, що це буде пізніше. Але вийшло так…

– «Вийшло»?!

– Ти поводишся, як дитина. А на «Промені» ми не можемо дозволити собі довгого дитинства. Зрозумій: важливе не довге життя, а наповнене й осмислене. Ми несемо цивілізацію…

Ліза відступила й знову вищирила зуби:

– Ваша цивілізація – лайно.

– Тобі буде соромно за твої слова.

– Батько прагнув побачити Прибуття! Він у це вірив! Ах, ти забула сказати йому, що він умре, не доживши до п’ятдесяти? А інші кванти – вони знали? Чи їм теж забули сказати перед вилітом?! Тварюки, маніпулятори! І ви називаєте це «цивілізацією»?!

– Ти не можеш так говорити! – Марія вперше підвищила голос.

– Ще й як можу! А я ж слухала, розвісивши вуха – ми першовідкривачі, ми вчені… Та ми – стадо піддослідних тварин! Ви з самого народження нам брехали! Ти – брехала! Так от, я тобі клянуся, Маріє, – «Промінь» не долетить до мети. Коли ви всі здохнете…

– Закрий рота!

– Ага, ти теж не залізна?! То кричи! Плач! Не буде справи твого життя, я подбаю, щоб вона здохла! А ти живи з цим, скільки тобі там залишилося!

І вона рвонула до виходу. На самому порозі її наздогнав безпорадний звук, так не схожий на звичайний Маріїн голос:

– Дівчинко, але…

Ліза вийшла, а двері захряснулись у неї за спиною.

– Промінь…

Голограма виникла над столом, як примара. Денис прокашлявся.

– Поясни нам, як… це робити, взагалі. Технічно.

– Пояснюю, – доброзичливо сказала машина. – Для того, щоб впливати на пасажирів «Променя», ви повинні сформулювати завдання й вибрати спосіб розв’язання. Наприклад, завдання «Збільшити споживання вітаміну C всіма неповнолітніми» розв’язується автоматично: штучний інтелект додає в раціон відповідні продукти. Завдання «Повідомити пасажира А, що його дружина зраджує його з пасажиром Б» вимагає творчого підходу: експериментаторові слід продумати, коли, як і на якому носії пасажир А одержить інформацію. Якщо це текстове повідомлення, то експериментаторові слід написати текст, штучний інтелект помістить його на термінал пасажира, або в соціальну мережу корабля, або на стінну панель, у стилі «ретро», написане від руки. У момент впливу час в офісі й на кораблі синхронізується, вікно синхронного часу може тривати від секунди до десяти хвилин. Вам зрозуміло чи продовжувати пояснення?