Іван Єфремов - Білий Ріг

Піднявшись по зубилах, геолог змушений був перейти на південний бік кам’яної башти. Голови шарів [15] Голови шарів — краї похилих шарів, зрізаних обривом або якоюсь поверхнею. утворювали невеликі уступи — можливість підійматися вище. Тут вітер, який досі був вірним помічником, став небезпечним ворогом. Тільки тому, що скеля прикривала Усольцева від ударів вітру, він не впав. Кілька разів геолог зривався з сипких виступів і довго висів на руках, обливаючись холодним потом, гарячково намацуючи пальцями ніг опору. Дедалі більша кількість смертоносних метрів підйому залишалася внизу. Нарешті Усольцев останнім відчайдушним зусиллям, двічі зриваючись і двічі прощаючись у думці з життям, зумів знову перекинути тіло на західний бік вершини і знову, підхоплений вітром, учепився за край площадки біля підніжжя Рогу. Не думаючи про перемогу, без думок, неначе оглушений, він підтягнувся на руках і повалився на похилену до середини рівну поверхню завбільшки з невеликий стіл. Він довго лежав, виснажений годинами смертельної боротьби, чуючи тільки одноманітне різке виття вітру, розкраюваного гострим лезом Рогу. Потім у свідомість увійшли хмари, що линули низько над вершиною. Усольцев підвівся на коліна, повернувшись обличчям до загадкової білої породи. Вона була тепер перед ним, упиралася в його плече, здіймалася ще на кілька метрів угору. Усольцев міг помацати її рукою, відбити скільки завгодно зразків.

З першого погляду він розпізнав у білій породі грейзен — змінений високотемпературними процесами граніт, переповнений олов’яним каменем — каситеритом. У чистій білій масі безладно змішувалися срібні листочки мусковіту [16] Мусковіт — біла слюда. , жирно блискучі топази [17] Топаз — прозорий напівдорогоцінний камінь. , схожі на чорних павуків «сонця» турмалінів [18] Турмалін — напівдорогоцінний камінь, має багато різновидностей. Часом зустрічаються променисті скупчення кристалів («сонця»). і — головна мета його розвідки — великі, масивні бурі кристали каситериту. Цей грейзен мав невідому раніше Усольцеву особливість: від самого граніту майже нічого не залишилося, його місце зайняв молочно-білий кварц, дуже щільний і міцний.

«Схоже на цілком змінену пластову інтрузію [19] Пластова інтрузія — проникнення розплавленої лави між шарами осадочних порід. Після остигання сама вивержена порода залягає у вигляді пласта. , — подумав Усольцев. — Якщо це так, то родовище, сховане під степом, унизу, може бути велетенським».

Геолог глянув униз. Гора спадала туди стрімко і раптово; її підніжжя тонуло в клубах піднятої вітром куряви. Усольцев стояв ніби на неймовірно високому стовпі, відчуваючи безмежну самотність, йому здавалося, що між ним і світом отам, унизу, обірвався будь-який зв’язок. І справді, між ним і життям лежала ще неперейдена смертельна межа: спуск був небезпечніший за підйом. І ще він подумав про те, що, коли йому судилося повернутися до життя, він повернеться іншим — не таким, яким був раніше. Надмірне напруження, вкладене у досягнення мети, якось змінило його душу.

Ледве відкинувши ці думки, Усольцев приступив до обов’язків дослідника. Нелегко вдалося йому знайти тоненькі, як ниточки, тріщини в скловидній масі кварцу. Вслід за цим під наполегливими ударами молотка вниз полетіли, гуркочучи, великі шматки білої породи. Усольцев уважно стежив за їх падінням: вони підскакували на гранях гори і з свистом летіли в долину. Геолог позначив місця, куди вони впали, на плані, накиданому в записній книжці, потім акуратно записав елементи залягання порід вершини, накреслив контур гаданого родовища і додав кілька слів про напрямок розвідувальних робіт.

Він відкрив першу сторінку і поперек крупно і чітко написав: «Увага! Тут дані про відкрите мною родовище Білого Рогу», поклав книжку в кишеню і застебнув ґудзик. На секунду промайнула картина: як перевертають його знівечений труп, шукають в кишенях документи… Усольцев мимоволі зажмурився, розмотав вірьовку, яку взяв із собою. Вона була коротка, проте її мало вистачити для спуску по стрімкій основі Рогу до забитих зубил.

«Де ж закріпити вірьовку? За оцей виступ? Вигідніше б нижче, на самій площадці…»

Шукаючи тріщину, геолог почав розгортати молотком тонкий шар щебеню. Вітер завивав дедалі дужче, підхоплені ним скалки щебеню били по обличчю і руках Усольцева. Раптом молоток брязнув по металу, і цей звук вразив геолога. Усольцев витяг з-під щебеню довгий важкий меч, золотий держак якого яскраво заблискотів. Зотліле лахміття розвівалося навколо піхов. Усольцев заціпенів. Образ воїна — переможця Білого Рогу з народної легенди — постав перед ним, як живий. Тінь минулого, відчуття справжнього безсмертя досягнень людини спочатку приголомшили Усольцева. Трохи згодом геолог відчув, як нові сили вливаються в його стомлене тіло. Наче тут, на цій неосяжній висоті, до нього звернувся з підбадьорливим словом друг. Усольцев накинув мотузяну петлю на невеликий виступ білої породи. Обережно підняв дорогоцінний меч, міцно прив’язав його за спиною і, посміхаючись, поклав на площадку свій геологічний молоток…