Іван Єфремов - Білий Ріг

Поки товариші забивали широку пробоїну в передній частині кабіни і перев’язували поранених, Сергієвський, переконавшись, що товща хмар досягає такої висоти, на якій літак з пошкодженою кабіною триматися не може, пішов на зниження.

Становище літака внаслідок пошкодження основних ведучих приладів та радіоустановки було тяжким. Летіти без сонця над позбавленим орієнтирів океаном — це майже все одно, що летіти сліпим польотом. Поки налагоджували вцілілий магнітний компас, Сергієвський мріяв про пташине відчуття напрямку. Яке особливе чуття веде птахів під час їхніх тривалих перельотів у дощ і туман над морем? Чи виробиться таке почуття у людини, яка теж стала птахом?

Магнітний компас, хоч девіація під час такого струсу і зміщення напевне змінилася, все ж міг давати бодай у межах чверті горизонту, той напрям, без якого навіть найдосконаліший майстерний сліпий політ перетворюється в небезпечну і непевну гру…

Довкола почало темніти. Насувався шторм. Ось по вікнах заструмувала вода; цілі потоки її періщили по літаку, легкий прозорий туман змінився мутною, сірою водяною завісою. Ємельянов з штурманом, втративши надію полагодити радіоустановку, витягли й почали припасовувати аварійну. Механік, балансуючи на правому кріслі, пробував полагодити прилади, які вціліли, але не діяли.

Темрява густішала. Літак здригався від різких поштовхів. На висоті двісті метрів у вікнах посвітлішало: машина виходила з хмар. Ще п’ятдесят метрів — і внизу з’явилися звивисті білі гребені хвиль. Океан бушував. Під похмуро навислими хмарами, у вузенькій щілині між ними і велетенськими хвилями, літак, неначе справжній буревісник, з навальною силою прокладав собі шлях. Машину кидало й розгойдувало, уламки й неприкріплені предмети перекочувалися по кабіні.

Пориви вітру, приглушувані ревом моторів, з шаленою силою накидалися на літак і безсило спливали по гладеньких, полірованих, помітно вібруючих крилах. Чудова конструкція літака давала йому змогу сідати й на воду; але шаленство збурених вод було згубним навіть для літаючого човна. А втім, пілоти були зараз заклопотані зовсім іншим: складні розрахунки можливих помилок ненадійного магнітного компаса, дрейф повітряного корабля, витрата пального…

Сергієвський передав управління Ємельянову (рана в другого пілота була незначною), а сам разом з штурманом схилився над розгорнутими картами. Аварійна радіоустановка чомусь ніяк не хотіла діяти, і серйозно поранений радист не міг допомогти льотчикам. Наближався вечір, туман над океаном густішав, а ще й досі жоден радіопеленг не пролунав у навушниках.

— Давайте англійську карту 2927! — наказав Сергієвський.

Зубчасті голубі, червоні лінії штормів і пасатів перехрещувалися з стрілками на квадратній сітці карти. Обчислення були не досить точні — дуже мало допомагали дані уцілілих навігаційних приладів. Проте гостинний берег — там, далеко попереду, — простягався на тисячі миль. Відхилитися так далеко на північ чи на південь, щоб поминути його, було неможливо. Зваживши все, Сергієвський заспокоївся.

Дві лампочки на стелі кабіни яскраво освітлювали і розбиті шибки приладів. Океан зник, відступивши в темряву, і можна було тільки догадуватись про його небезпечну присутність. Уже тисячі кілометрів водної пустелі залишилися позаду, але внизу, як і раніше, були самі хвилі, тільки хвилі — вічне дихання неосяжної маси води.

Політ тривав більше як півдоби, і далека мета, незважаючи на затримку літака в бою і штормові умови, мала значно наблизитись.

Час спливав повільно, далеко повільніше, ніж посувалися стрілки покажчиків витрачання пального. Понад три тонни бензину лишилося ще в баках літака, але це було вже набагато менше ніж половина початкового запасу. Втрата пального була дуже велика: зустрічний вітер заважав літаку рухатися з потрібного швидкістю.

Сергієвський намагався заспокоїти себе розумними міркуваннями, що все одно нічого не вдієш — треба летіти й летіти, а там видно буде. Погода не сприяла намаганням визначити місце літака: область циклону зосталася позаду, але високі хмари закривали зірки. Ніч тяглася надзвичайно довго, часу для тривожних думок залишалося більше ніж треба. Дев’ятнадцять годин у польоті — і досі ніякісіньких ознак берегових вогнів!

Тепер було ясно, що не тільки шторм затримав літак, а ще й відхилення од потрібного курсу. Сергієвський повернув трохи на північ, сподіваючись виправити можливе відхилення на південь.