Іван Єфремов - Білий Ріг

— Борисе, ви не розумієте… коли в нас є хоча б одна людина, яка зможе пояснити ваше незвичайне відкриття, так це тільки Костянтин Аркадійович!

Усі троє опинилися у професора на квартирі, і тут льотчик докладно і ґрунтовно розповів про свою подорож. Уже початок розповіді змусив професора радісно насторожитись.

Усього два з половиною місяці тому молодий (проте він уже посідав значний командний пост) морський льотчик Борис Андрійович Сергієвський одержав дуже важливе завдання. Пізніше, коли можна буде розголосити те, що зараз ми повинні зберігати в таємниці, такі заходи увійдуть в історію, як приклад самовідданої мужності виконавців і мудрої прозорливості керівників.

Борис Андрійович був призначений у дальній безпосадочний політ для перевезення коштовного вантажу, від швидкості доставки якого багато чого залежало в складних перипетіях війни з фашистами.

Хмарний день був такий же похмурий, як усе навколо. Низенькі будиночки селища губилися серед великих темних ялин. Скрізь стирчали свіжі пеньки. Безпросвітні хмари застилали все навкруги і, осідаючи, розпливалися над самісінькими верхівками дерев прозорими безформними клаптями. Сильно пахло лісовою пріллю, а під ногами хлюпав розкислий болотистий ґрунт і безшумно, з якоюсь неприємною податливістю осідав товстий шар моху. Кроки ставали чіткими тільки на брудно-сірій стрічці бетонної доріжки, вкритої подекуди райдужними масними плямами.

Сергієвський радісним поглядом окинув свою машину, що вже вирулила на старт. Літак був висотний, пасажирського типу, з обох боків його товстого фюзеляжу виднілися невеликі вікна. Спереду фюзеляж закінчувався суцільним металевим конусом, верхня частина якого була перерізана заскленою смугою. Довгі, трохи підняті крила мали кожне по два мотори, захищені широкими кільцями полірованого дюралю. Їхні трилопатеві гвинти повільно оберталися. Позаду чітко вирізнявся дуже високий руль. Сяючи своєю сріблистою голизною, літак був визивно красивий, скидався на зухвалого альбатроса.

Командування аеродрому прибуло на проводи. Сергієвський озирнувся на урочисті і серйозні обличчя проводжаючих і, посміхнувшись, глянув на годинник. Усе було готове. Останні жадібні затяжки — і цигарка полетіла в калюжу. Сергієвський рішуче підійшов до літака.

Тривожне напруження довгої й старанної підготовки зникло, настав час діяти. Полегшено зітхнувши, льотчик подивився на похмуре небо. Там, за хмарами, на величезній висоті, на якій він поведе свого «альбатроса», сяє яскраве літнє сонце…

Кілька чітких команд, герметичні двері зачинилися, почулося м’яке шипіння Це радист перевіряв кран зрівнювача повітряного тиску, — потім усе потонуло в оглушливому ревінні тисячосильних моторів.

Двадцятитонний срібний «альбатрос» легко відірвався од землі, підкоряючись ледве помітному руху руки пілота, і майже вмить щез у непроглядній, похмурій млі. Горизонт у сірій панелі автопілота показав крутий нахил; стрілки альтиметрів неухильно повзли вгору. Туман, що застилав вікна, почав раптом рожевіти, перетворився на жовтогарячий серпанок, і, нарешті, яскраве світло ринуло через похилі стекла. Літак пробив товщу хмар, залишивши їх унизу. Верхівки хаотичного нагромадження хмар сяяли, наче гірський сніг, глибокі западини і «провали» тьмяно сіріли. На висоті сім тисяч метрів Сергієвський ліг на курс, перевів мотори на крейсерські оберти і ввімкнув автопілот.

Другий льотчик, Ємельянов, що займав праве сидіння, зняв навушники і, хмурячи високе з залисинами чоло, пробував послабити занадто тугу пружину. Позаду Ємельянова тихо шелестів сторінками довідника штурман.

Сергієвський зручніше сів у м’якому кріслі, час від часу поглядаючи на прилади. Літак повинен пролетіти тисячі миль над океаном, перш ніж знову ляже під його крилами чужа, але гостинна земля. Годинник, що містився над просвітом центрального скла, показував восьму. Ще півгодини, і почнеться небезпечний район. Там, у спокійній небесній блакиті, нишпорять німецькі повітряні хижаки. Хоч висотний «альбатрос» і оснащений чотирма кулеметами, зустріч з меткими «мессерами» була дуже небезпечною.

Сергієвський думав не про себе, а про дорогоцінний вантаж, що лежав позаду нього в кабіні. Тимчасом товариші Сергієвського спокійно робили кожен своє діло, не розмовляючи і навіть не обмінюючись жестами. Усі ніби мовчки домовились, що говорити, власне, нема про що, поки небезпечний район не лишиться позаду. Найбільш заклопотаний вигляд мав механік, який стежив за численними стрілками приладів.