Стефені Маєр - Стефені Маєр. Господиня

Він нарешті дивиться мені просто у вічі.

— Вона помилялася, — ціджу я крізь зуби.

На мить очі Дока спалахують люттю, як і мої, та потім він зітхає і знизує плечима.

— Гадаю, добре, що Джаред мене зупинив. Сподіваюся, вона мене пробачить.

Я хрипкувато сміюся:

— Оце вона точно вміє — пробачати.

Я переводжу погляд на Джареда.

— Ти за нею стежив?

— Так, — киває він. — Було очевидно: вона щось затіває.

Він пильно придивляється до мене — вагається, чи дозволю я цього разу себе обійняти.

Але я до цього ще не готова. Я кидаю погляд на ніж, а потім знову на Джареда.

— Просто Док не хотів мене слухатися, — пояснює він, а Док нервово потирає горло долонею.

Моя брова вражено повзе вгору. Джаред здивований, що я здивована.

— Я теж її люблю, — каже він. — І не дозволив би, щоб із нею щось трапилося, поки ти без тями. Байдуже, що там вона собі замислила.

Я пригадую, як Джаред прокрався в темну палату до Джеймі й хлороформом приспав Дока. І ми з Вандою знали: він усе розуміє, він саме той, хто нам потрібен. Це мій Джаред, і звісна річ, він урятував Ванду — бо точно так само я б учинила на його місці. Я ледве притлумлюю посмішку: точно знаю, що Ванда б сказала на мою схильність до насилля.

Джаред зауважує, як в очах моїх зблискує почуття, як обличчя моє м’якшає,— і робить до мене крок, обіймає мене — обіймає нас обох, адже в руках я тримаю Ванду. Цього разу я не чиню опору.

Не просто не чиню опору — розчиняюся в коханому, висушуючи сльози об його плече.

— Дякую, — шепочу я.

Джаред цілує мене в маківку.

Тихо. Рипить ліжко — мабуть, Кайл знову ліг спати. Певно, саме тому він і був такий роздратований. Я його збудила. Яке йому діло до драматичних подій, які розгортаються поміж Доком, Джаредом і людиною, що з нею він і не знайомий, якщо він хоче спати? Він такий занурений у себе, аж смішно. Не думаю, що я робитиму йому поступки, як Ванда. Я так пробачати не вмію.

Обличчя моє сховане в Джареда на грудях, і я думаю: цікаво, як Док сприймає наше возз’єднання? Він, мабуть, зараз ніяково відвертається. А може, я помиляюся, і він витріщається на нас, силкуючись утямити, що я — то я. Ванда неодноразово уявляла, як люди сприймуть моє повернення. Вона гадала, мене одразу приймуть, оточать, довіряться мені, радітимуть. Цікаво, чи буде все саме так. Але Док точно поставився до мене прохолодно, хоча, можливо, це все через ніж, яким йому погрожував Джаред. Чи все-таки через мене? Може, Вандин друг не надто радіє моїй появі. «Тут тільки найкращі», — колись сказала я про виживанців. Чи пробачать вони мені, що я посіла її місце? Вкрала тіло, яке, на їхню думку, належало їй?

А Джеймі? Він, певно, пробачить. Він любить мене, я знаю. Та як він почуватиметься, побачивши Ванду в крихітному сріблястому контейнері? Чи зрадіє він моєму поверненню, якщо для нього я насправді ніколи й не зникала?

Нам потрібне тіло. Джеймі буде краще, якщо Ванда скаже йому сама, що все гаразд.

Але ж Іян!

Про Іяна навіть думати не хочеться. Він, на відміну від Джеймі, ніколи мене не любив. Не думаю, що я йому подобалася. Можливо, він мене навіть ненавидить. Або зненавидить, коли прокинеться — а Ванди немає.

Я пообіцяла Ванді піклуватися про Іяна, але нутром чую: він не дозволить. Чи зможу я вимолити прощення, що ось я — в цьому тілі, а Ванда — в жерстянці?

Тіло потрібне вже.

Але про Іяна я не хочу думати ще з однієї причини. Пам’ятаю його поцілунок — усього кілька хвилин тому, — як це було приємно! Я вже скучила за ним. І хочу, щоб він був поряд.

Я здригаюсь, і Джаред міцніше мене пригортає.

— Все буде гаразд, — запевняє він.

І я йому вірю. Вдихаю запах його шкіри — він такий рідний!

Зараз я занадто виснажена, щоб думати про Іяна. Занадто втомлена — здатна тільки опустити голову Джаредові на руку й дозволити тримати мене.

Як усе заплутано!

До тями мене приводить Кайлів грубий голос — гучний, навіть коли він намагається шепотіти. Я лежу. Розгублена, як і після першого пробудження. Скільки я проспала?

— Джоді, поглянь на мене! Будь ласка, кохана! Розплющ очі. Зроби це для мене, Джоді. Будь ласка. Стисни мені долоню. Подай знак!

Я розплющую очі, й Кайлів голос уривається. Вентиляційні щілини і досі затулені брезентом. Завдяки йому сонце не так сліпить. Ранок, але світло жовте, не жовтогаряче. Значить, сонце вже підбилося високо.

Не дивно, що я так довго спала: Ванда в моєму тілі кілька днів толком не спала. Тіло виснажене. Але проспати сьогодні — жахливо.