Володимир Бабула - Погляд у майбутнє

Професор Кржижек?! — вигукнув я з подивом. — То це ви і є той таємничий доктор Пегас?

Так, я трохи вас поінтригував. Знаю, що журналісти — народ допитливий. Але загалом я справді Пегас, в усякому разі, мене так називають колеги за мої фантастичні ідеї… Ваша дружина? — обернувся він до Єви.

Поки що — ні.

Відверто кажучи, на жіноче товариство я не розраховував. Знаєте, я живу сам, і в квартирі у мене безладдя.

Єва зрозуміла, що вчений хоче говорити зі мною без свідків.

Я теж не збиралась у гості, — сказала вона стримано. — Гонза розповів мені про вас кілька хвилин тому… Скільки часу ви затримаєтесь? Я хотіла б зайти до кав’ярні та випити чашку кави. Ми, власне, і прямували туди.

Не більш як годину, — зрадів Пегас. — Ви не гніваєтесь на мене?

Отже, за годину я чекатиму на тебе, — сказала на прощання Єва і енергійно попрямувала до Малтезької площі. Вона, мабуть, відчула, що я дивлюсь на неї, бо ще разів зо два озирнулась і вітально помахала мені рукою. Тоді я ще не уявляв, чим був для мене отой жест.

Пегас — віднині я називатиму доктора Кржижека тільки цим іменем — втягнув мотоцикл у коридор, увімкнув великий електричний ліхтар і повів мене скрипучими сходами на другий поверх. Біля дверей у кінці невеликого, просякнутого запахом цвілі коридора він зупинився.

Фердо, відчини, я привів шановного гостя! — звернувся Пегас приглушеним голосом до когось за дверима.

Важкі дубові двері повільно відчинились. На мій подив, за ними нікого не було.

Увімкни світло, Фердо! Не будемо ж ми сидіти в темряві.

На стінах спалахнуло кілька електричних лампочок. Ми зайшли до яскраво освітленого приміщення з ажурною стелею.

З ким ви говорили? — спитав я зацікавлено. — Тут же нікого немає?

Ви маєте на увазі Ферду? Це мій невидимий служник.

Невидимий?!

Я можу легко переконати вас у цьому. Він скоряється мені з першого ж слова… Слухай, Фердо, чому ти досі не опустив завіси? Адже сусіди дивляться нам просто на стіл!

Завіси тихо зашаруділи й опустились, а в мене по спині поповзли мурашки.

Ферда виконує також писані накази. Напишіть будь-яке завдання на цьому папері.

«Фердо, запали вогонь, бо тут холодно!» — написав я каліграфічним почерком.

У ту ж мить спалахнули газові пальники.

Я вже догадуюсь, що це за чудеса: приховані десь кібернетичні апарати реагують на звуки голосу. Але оцей письмовий наказ мене збив з пантелику. Ви непомітно натиснули на якусь кнопку, правда ж? — допитувався я.

Я не люблю каверзів. Усе, що вам було продемонстровано, — найчистіша наука… Але на вас чекають ще цікавіші сюрпризи. Адже я обіцяв вам дати тему для фантастичного оповідання, — сказав Пегас.

Я оглянув кімнату. Полиці аж під стелю повні книжок. Звичайний письмовий стіл. Круглий столик з двома зручними кріслами. Праворуч від дверей — імітація англійського каміна. Над ним виднілися великі залізні дверцята, які, напевне, вели до широкого димоходу. Дверцята були пофарбовані в той же колір, що й стіни.

Трохи тіснувато… — сказав я, аби не мовчати.

Це на перший погляд… Фердо, покажи добродієві спальню.

Одна з книжкових шаф крутнулась навколо осі, відкриваючи хід до другої кімнати. Стіни тут були заставлені книжками. Посередині кімнати стояв диван та нічний столик.

Для вікон не вистачило місця, — пояснив Пегас. — Але електрика цілком заміняє сонце. До того ж я тут довго ніколи не затримуюсь.

У вас чудова колекція наукових праць! — зауважив я з подивом.

Помиляєтесь. Наукові книги з мого фаху містяться в першій кімнаті. А тут — філософські твори та белетристика, головним чином класики. Не хочу хвалитись, але, на мою думку, в мене тут зібрано все краще, що створив людський мозок за весь час свого існування.

Дивно… Таку бібліотеку я, одверто кажучи, не сподівався побачити у вас, — сказав я схвально. — Вчений і одночасно любитель мистецтва… Чи не грішите ви потай і літературною творчістю?

І так і ні, залежно від того, як на це глянути. Вас, мабуть, здивують мої слова, але література — не моя пристрасть. Це просто матеріал, який допомагає мені в наукових дослідженнях.

Не розумію… — признався я, перебігши поглядом по корінцях книжок з іменами Платона, Аристотеля, Шопенгауера, Шекспіра, Шиллера…

Зрозумієте, коли я покажу таємницю своєї лабораторії.

У вас тут є і лабораторія?

Пегас посміхнувся. Це була швидше гримаса, яка на мить змінила його непроникне, кутасте обличчя. Ця гримаса так міцно в’їлась мені в пам’ять, що я міг би навіть сьогодні намалювати її. Лукавий відблиск в очах, стиснуті куточки рота, а нижня губа випнута вперед. В цій гримасі проступала погано прихована зарозумілість та почуття власної вищості. Це було застереження, якого я, на жаль, не зрозумів вчасно.