Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Якщо, власне, будуть вільні номери… — охолодив їх Анатолій.

— А як офіціанти будуть приймати замовлення від невидимок та виконувати його? — запитав Вадим.

— Тут дійсно ще треба подумати… — погодився Віктор.

— Але ми можемо заходити до магазинів і брати все, що нам треба… — висловив припущення Сашко.

— А нам це ще треба перевірити: як оточуючими будуть сприйматися рухи неживих предметів, — сказав Толик.

— Є ідея! — вигукнув Вадим.

«Все, чого ми торкаємось, стає невидимим, неіснуючим. Не звертати на це уваги.»

— Можемо зараз же і перевірити, — сказав Сашко і відкрив водійську шухлядку перед собою. — Так. Папірці якійсь. Ого! Пістолет!

Він витяг пістолета і закрив шухлядку.

— Ось бачите він нічого не помічає, хоча я взяв пістолета у нього на очах.

— Ідея, здається, працює, — обережно висловився Вадим. — Сашко, поклади цього пістолета назад. Нам він ні до чого…

— А, може, і згодиться, — Сашко пильно розглядав зброю.

— Навіщо нам доставляти неприємності цьому дідусеві, — сказав Анатолій. — Крім того, ти, мабуть, забув, що ми володіємо найсильнішою зброєю на Землі…

— І то правда, — Сашко поклав пістолета назад. — Хлопці, пропоную трохи відпочити.

Усі відчули велику втому, яка навалилась на них майже одразу. Вони відкинулись на своїх сидіннях і почали дрімати.

Тим часом почав діяти план розвідницьких служб. Найбільша телекомпанія країни почала передавати умови нової телегри «Американська пильність». Симпатичні ведучі показували світлини хлопців і пояснювали правила нової, реальної, захоплюючої дух гри, участь в якій може взяти кожний. Треба тільки побачити і вчасно зателефонувати до найближчої офіційної установи. Установа оперативно надішле свого працівника, який повинен упевнитись в достовірності повідомлення та викликати знімальну групу телекомпанії. Якщо повідомлення підтвердиться, то пильний американець отримає десять тисяч доларів! Дорослі можуть дзвонити одразу, а діти повинні попросити зробити такий дзвінок своїх батьків. Про подробиці нової телегри глядачі можуть дізнатись з вечірніх випусків газет.

Громадяни схвилювались. Розумніші підвищили попит на біноклі, інші підвищили власну пильність. Результатом такого «підвищення» стали численні дзвінки до мерій, поштових відділень, поліцейських відділків, підрозділів ФБР. Дехто дійсно бачив чоловіків схожих на хлопців: десять тисяч доларів значно підсилювали їхню уяву; дехто просто таким чином «жартував».

Інформація про кожний дзвінок негайно надходила на спеціальний телефон телекомпанії і вже через декілька хвилин відповідним чином активізувались найближчі агенти ФБР.

Зрозуміло, що перевірка кожного повідомлення займала досить багато часу. Ефбеерівці виконували цю роботу старанно, а от більшість поліцейських нарікала: зовсім незвична для них робота — бігати по дільниці та ще підтверджувати повідомлення мешканців. Вони не розуміли чехарду з недавнім надходженням світлин цих хлопців, відчували, що їх змушують таскати каштани з вогню для інших, і з великим задоволенням відмовились би від цієї роботи, але суворий наказ про виконання надійшов з самої гори. А потім, додатково, ще надійшов секретний циркуляр з роз'ясненнями щодо телегри як допоміжної функції по активізації пошуків.

В результаті ретельних пошуків було затримано декілька молодих чоловіків. Дехто з них дійсно віддалено був схожий на когось з хлопців, а один був настільки схожий на Олександра, що йому навіть довелось не тільки представляти свої документи, а й викликати рідних та знайомих для підтвердження своєї особи.

Розвідницька сітка була розкинута широко. Не було ніякої фізичної можливості проскочити крізь якусь шпаринку. Крім психічної можливості. А таку можливість ніхто з «рибаків» не враховував.

Автомобіль з хлопцями вже в'їжджав на вулиці Вашингтона.

Віктор, якому не спалось, розштовхав сусідів:

— А не пора нам виходити?

— А де ми? — протер очі Сашко.

— Наступна зупинка — Вашингтон, — метрополітенно об'явив Віктор.

— А я б ще трохи поспав, — позіхнув Вадим.

— І я б не відмовився, — погодився з ним Анатолій.

— То можемо скористатись якимсь готелем… — запропонував Віктор. — Все ж краще спати в ліжку ніж в машині. До речі, пропоную зупинитись десь на окраїні міста: легше буде з вільними номерами і менше уваги до відвідувачів.

— То давайте дивитись, біля якого нам краще вийти, — запропонував Анатолій.