Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Продавець поклав слухавку.

— Добре, коли брат служить у поліції. Але чому цей грабіжник впав? Обличчя мокре, скло від розбитої пляшки. Полтергейст? Піднімуть на сміх… Буду говорити, що самому вдалося скрутити його. А що? Дуже непогана реклама…

— Ну що, — сказав Вадим. — Гадаю наше спільне сумління може бути задоволено: завдяки Сашку ми отримали повне моральне право отоваритись у цьому торговому закладі.

— Тільки швидше, — погодився з ним Віктор. — А то зараз приїде його брат, а потім вже набіжать…

Хлопці швидко вибрали дещо з продуктів і покинули магазин.

Вже з номері, коли вони заспокоїлись після чергової пригоди і почали їсти, Сашко сказав:

— Це все добре, але нам не можна привертати увагу до себе. За подібного роду подіями нас могуть «вирахувати» розвідувальні служби.

— Так. Нам потрібно вести себе стриманіше, — погодився з ним Вадим.

— А також подумати над тим, що нам робити далі, — сказав Анатолій. — Ми не можемо просто так гаяти час і невидимками мандрувати по чужій країні. Це не наш шлях. Ми могли б повернутися додому…

— Цілком ймовірно, що там нас чекають не тільки рідні… — озвався Олександр.

— До речі, нам треба негайно повідомити їх, що з нами все гаразд, — згадав Віктор.

— Доведеться всім знову виходити та знайти найближче інтернет-кафе.

Тим часом в Маріуполі батьки хлопців не знаходили собі місця: вже досить довгий час не було ніяких вістей від зниклих дітей. Офіційна бюрократична влада намагалась всіляко здихатись настирливих батьків.

Мати Анатолія плакала на кухні, батько, який двадцять років тому кинув палити, тихцем курив на балконі.

Раптом задзвонив телефон.

Мати кинулась до зали і підняла слухавку.

— Маріє, ти слухаєш приймача? — запитала її товаришка по роботі.

— Ні, — була відповідь.

— Негайно вмикай місцеву радіостанцію. Там передають вітання від твого Толика.

— Толик? По радіо?

— Вмикай негайно…

Мати кинула слухавку і кинулась до кухні, де стояв радіоприймач. На бігу кинула в напрямку балкона:

— Володимире! Негайно на кухню!

Нервово увімкнула маленького приймача, перейшла на FM-діапазон і, затримавши дихання від несподіваних радощів, почула голос сина:

— …на завершення передаю моїм рідним гарячі вітання і прошу поставити для них їхню улюблену пісню: «Чорнобривці» у виконанні Квітки Цісик.

/*Цісик Квітка (1953–1998) — співачка.*/

Мати вже не слухала багатомовних пустопорожніх коментарів диск-жокея, який намагався пояснити заміну музичного замовлення, а потім запропонував послухати пісню у виконанні сучасної української групи.

/* В програмах FM радіостанцій практично відсутні мелодичні українські пісні. Іноді здається, навіть, що вони є забороненими. Можливо тому, що, слухаючи їх, потрібно думати, а не просто смикати кінцівками.*/

Сльози навернулись на очі матері, сльози навернулись на очі батька, який, почувши крик дружини, негайно прибіг до кухні і ще встиг почути голос свого сина.

Деякий час вони стояли мовчки, слухаючи пісню та звикаючи до приємної новини.

— Машо, — сказав Володимир. — Що він говорив?

— Я встигла почути майже те саме, що й ти… Подзвонила Галина, сказала, що Толик говорить по радіо…

— Треба їй передзвонити та спитати, що саме вона чула…

— Так. Мабуть зараз же і подзвоню… — вона зробила рух в напрямку зали.

На хвилі радіостанції знову почувся голос диск-жокея.

— А тепер ми передаємо звукове послання від Олександра, яке також надійшло електронною поштою. Олександр бажає передати привіт своїм рідним.

— Здрастуйте наші дорогі батьки, — почувся схвильований голос Сашка. — Ми зараз у невеличкому закордонному відрядженні. Хоч і довелось виїжджати негайно, ми всі живі і здорові. Не хвилюйтесь. А для мами та батька прошу передати пісню «Рушник».

— Чомусь сьогодні всі бажають слухати музику у стилі ретро, — почав ведучий. — Не помилюсь, якщо скажу, що наші слухачі віддають перевагу сучасній музиці…

І диск-жокей знову поставив щось сучасносмикотливе.

— Негайно треба подзвонити батькам Вадима та Віктора, — вчасно зорієнтувався батько Анатолія. — До Галині подзвониш пізніше.

Через декілька хвилин батьки всіх хлопців слухали вже Віктора.

— Дорогі мої мамо і тато. Я знаю, що ви зараз дуже хвилюєтесь… З нами усіма все нормально. Просто нас дуже швидко відправили у невеличке закордонне відрядження. Сумуємо за вами. Скоро будемо вдома. Через цю радіостанцію замовляю вашу улюблену пісню: «Реве та стогне Дніпр широкий».