Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— А чому ви це зробили? — поцікавився Вадим.

— Людство повинне усвідомити свій шлях до цілковитої довіри, щоб не зостатись у тваринному стані. Тільки тоді воно зможе підтримувати зв'язок з вічними силами Всесвіту.

— Ми зрозуміли вас, — сказав Анатолій. — Але що нам тепер робити?

— Розвиватись. Пізнавати світ.

— А можна задати декілька запитань? — одразу поцікавився Олександр.

Дон Хуан розвів руки, ніби запрошуючи задавати питання.

— А Кастанеда все правильно передав? — почав першим Анатолій.

— В посланні, переданому через Карлоса, головне було передано правильно: весь набутий досвід кожної людини передається до Темного моря усвідомлення.

— Вам відомо майбутнє? — пролунало питання Вадима.

— Вам добре відомо, що нам відомо все тільки про минуле від поточної точки відліку.

— Як можна швидше переміщуватись над планетою? — як завжди перевів своє питання у практичну площину Олександр

— У цьому розумінні взагалі можна не переміщуватись. До речі, щоб читати думки президентів країн взагалі не треба було «літати».

— А як щодо фізичного переміщування? — спитав Анатолій.

— Це можливо. Більше того, можна переміщувати й деякі предмети.

— А великі предмети можна? — спитав Віктор.

— А яким чином взагалі можна було побудувати такі споруди, як піраміди? — запитанням відповів дон Хуан і хитро посміхнувся. — Пізнавайте світ. І ніколи не забувайте про довіру.

more ()

Вектор розвитку Землі, як місця поєднання об'єктивного з суб'єктивним, починаючи від виникнення самої планети, від сіро-зелених водоростей, від динозаврів проходить через появу самої людини і, вже зараз, ми все гостріше починаємо відчувати його явно виражену направленість від матеріального світу до світу нематеріального, світу духовного.

В дикому первісному людстві, недовіра перемогла. Усі наступні громадські устрої продовжили традицію, яка була цілком природною для світу тварин і зовсім неприйнятною для справжньої людини розумної.

Така поведінка зумовлюється тільки можливістю вижити за рахунок іншого, зрозуміло, слабшого. З течією часу, і, особливо, з винаходом системи грошових відносин, місто сильних зайняли хитріші, розумніші. Марк Твен сформулював, що в «політичних суспільствах право визначати, що є Справедливість, належить виключно Силі». Тобто, суб'єктивне поняття визначається поняттям об'єктивним. Зараз ми можемо додати, що об'єктивна сила керується суб'єктивним розумом.

Хитрі і розумні, визнаючи свою фізичну слабкість, систематизували недовіру у законах, які, у свою чергу, породили бюрократизм: самодостатній механізм доведення будь-якої нормальної ідеї до абсурду. Усі гори паперу, які нібито покликані виводити на чисту воду різних шахраїв, усі суди та прокуратури, кінець-кінцем «уся королівська рать», нездатні протиставити нічого тому, ім'я чому є — гроші.

І саме ті проти кого нібито направлена система державної недовіри, тобто всілякі шахраї та злодії, саме вони і користуються її вадами. Більше того, механізми влади дають їм можливість формувати ті самі закони за якими живе теперішнє суспільство.

«Хоч кому вручи владу і вона неодмінно виявиться в гнобленні».

Гнобителів — небагато, а гноблених — безліч. І такий розподіл вважається справедливим «тому що це встановлено законами і конституціями».

Недовіра породила великий державницький інститут — начальництво. Він, як іржа, роз'їдає будь-яке суспільство. При будь-якому наглядачі відсутня плідна колективна робота. З'являються спокуси поживитися за рахунок інших.

Начальники, виникши внаслідок недовіри в процесі суспільної праці, були призвані відповідати за виконання певних доручень, однак в реальності вони всіляко намагаються уникнути відповідальності. Кращим виявляється не той, хто справді може забезпечити ефективну колективну роботу, а той, хто може справніше звітувати.

Величезні кошти йдуть на забезпечення невідривних від начальництва атрибутів: кабінету, секретарки, службового автомобіля. Однак, вже сьогодні віртуальний офіс, тобто один загальний секретаріат може ефективно обслуговувати кілька десятків начальників; віртуальний кабінет може замінити кілька звичайних, а авто взагалі можна викликати з загального гаражу і не дуже дорогу модель: «Таврії» цілком вистачить.

Люди не можуть бути начальниками, бо помикати іншими це уділ біороботів. Всі ці бюрократо-чиновнико-начальники майже майже як люди: чорні кулі недовірливих душ стукаються між собою, здіймаючи пустий гуркіт псевдодіяльності. Їхню сутність вірно підмітив Кліффорд Саймак.