Джеймс Дешнер - Випробування вогнем

— А це ще хто?

Обернувшись, Томас побачив у дверному отворі Мінхо — той привів інших глейдерів. Хлопці стояли, наморщивши носи, явно нажахані видовищем у їдальні.

— Мінхо, це Арис, — трохи відступивши вбік, Томас указав на хлопця. — Арисе, це Мінхо.

Мінхо щось невиразне буркнув у відповідь.

— Слухайте, — промовив Ньют. — Знімімо верхні ліжка і розставмо їх під стінами, щоб усім було де сісти, і поговоримо. Треба ж з’ясувати, що за чортівня тут коїться.

— Ні,— похитав головою Томас. — Спершу слід розшукати Терезу. Вона мусить бути в одній із сусідніх кімнат.

— Нема тут кімнат, — заперечив Мінхо.

— Тобто?

— Я вже все тут оббігав. Є ота велика їдальня, наш дортуар, ця кімната і гнилі двері назовні — кудою ми вчора увійшли. Замкнені на замки і ланцюги зсередини. Не розумію, як це, але більше виходів звідси немає.

Спантеличений, Томас похитав головою. Немов мільйон павуків заплів йому мозок павутинням.

— Але… як же вчора? Звідки з’явилися харчі? Ніхто не бачив інших кімнат, кухні абощо? — він озирнувся, сподіваючись на відповідь, але ніхто не відповів.

— Напевно, тут є потаємний вхід, — припустив Ньют. — Слухайте, ми ж не можемо робити кілька справ водночас. Нам потрібно…

— Ні! — крикнув Томас. — Арис нікуди не подінеться, з ним ми можемо побалакати й пізніше. Судячи з таблички на дверях, Тереза таки має десь бути — і її слід знайти!

Не чекаючи на відповідь, він протиснувся крізь натовп і вийшов у їдальню. Трупний сморід ударив у носа, мов каналізація. Роздуті тіла висіли під стелею, як туші підстреленої мисливцем дичини. Мертві очі сліпо дивилися на Томаса.

В животі наростало знайоме відчуття нудоти. Заплющивши очі, Томас зусиллям волі змусив шлунок заспокоїтися, а потім, намагаючись не дивитися на повішеників, заходився шукати Терезині сліди.

Аж тут йому спало на думку дещо жахливе. А що як і вона…

Томас поглядом пробігся по обличчях повішеників. Терези серед них не було. Хвиля полегшення змила паніку, і Томас знову зосередився на кімнаті. Білі стіни потиньковані, гладенькі, без оздоблення і без вікон.

Ковзаючи долонею по стіні ліворуч, Томас рушив по периметру. Минув двері, які вели до хлопчачого дортуару, потім широкий парадний вхід, через який вчора вони сюди зайшли. Тоді вирувала жахлива злива, в яку сьогодні аж не вірилося: отому психу у вікні в спину світило яскраве сонце.

Вхід — або вихід — затуляли подвійні стулки величезних сталевих дверей, блискучих як срібло. Вони і справді замикалися на ланцюг завтовшки з дюйм, протягнутий крізь ручки, туго напнутий, скріплений двома великими замками. Томас помацав холодний метал ланцюга — той тримався дуже міцно.

Томас очікував, що психи грюкатимуть і в двері — так само, як у вікна дортуару, — але зовні було тихо. Приглушені крики долітали тільки з дортуару, а ще було чути бурмотіння глейдерів з Терезиної кімнати.

Засмучений Томас пішов далі, зробивши повне коло, поки не повернувся назад до кімнати, яка начебто мала належати Терезі. Нічого, ні шпаринки, яка могла б свідчити про ще один вихід. Виявилося, що приміщення навіть не прямокутне, а овальне, зовсім без кутів.

Украй спантеличений Томас завершив обхід. Він спробував пригадати, як минулого вечора голодні глейдери наминали тут піцу. Де ще двері? Наприклад, на кухню? Що наполегливіше Томас намагався відтворити в голові деталі, то розмитішими вони ставали. І раптом він з тривогою подумав: глейдерам уже промивали мізки. А що як це відбувається знову? Що як їм стерли спогади?

І що сталося з Терезою?

Од безвиході Томас уже ладен був повзати їдальнею на животі у пошуках потайного люка в підлозі, та більше й хвилини не міг перебувати в одному приміщенні з набряклими трупами. Залишалася єдина зачіпка — новачок. Томас повернувся до маленької кімнати, де знайшли Ариса. Новачок має щось знати, має допомогти.

За Ньютовим наказом глейдери розібрали двоярусні ліжка і порозставляли поздовж стін — тепер місця вистачало на всіх. Дев’ятнадцятеро хлопців розсілися колом, обличчями один до одного.

Побачивши Томаса, Мінхо вказав на вільне місце біля себе.

— Казав же тобі, чувак, сідай, потеревенимо. Чекали на тебе. Тільки спершу зачини ці гнилі двері — там смердить гірше, ніж ноги Галлі.

Томас мовчки зачинив по собі двері та присів на відведене йому місце. Хотілося схилити голову на руки. Томас не знав, чи в безпеці Тереза. Варіантів її зникнення може бути повно, і з них чимало таких, при яких з нею все гаразд.