Артур Дойль - Незвіданий світ

Коли я прочитав листа, було вже майже о пів на одинадцяту, але таксі доставило мені до Кенсінгтону вчасно. Будинок, біля якого ми спинилися, мав величний портик [9] Портик — розміщена перед входом у будинок відкрита галерея, утворена колонами або стовпами, що підтримують перекриття. , а всі вікна в ньому були завішані важкими запонами, що вказували на чималі статки скандального професора. Двері відчинив якийсь чудний сухорлявий і смаглявий чоловік невизначеного віку, вдягнений у темну пілотську куртку й брунатні шкіряні гетри. З часом я довідався, що то був шофер, який виконував обов’язки втеклого лакея. Він від голови до ніг зміряв мене допитливим поглядом своїх блакитних очей.

— Чекають? — спитав суб’єкт.

— Чекають.

— Отримали запрошення?

Я показав конверта.

— Гаразд. — Він, здавалося, був небалакучий. Коли я слідував за ним, мене несподівано спинила якась невисока жінка, що вийшла в коридор із дверей нібито їдальні. То була жвава та моторна кароока леді. Скидалася вона більше на жительку Франції, ніж на англійку.

— Хвилиночку, — сказала леді. — Заждіть, Остіне. Зайдіть, прошу, сюди, сер. Дозвольте спитати, чи бачилися ви з моїм чоловіком раніше?

— Ні, мадам, не мав такої честі.

— Тоді я мушу заздалегідь перепросити вас. Він — цілковито неможлива особа, цілковито неможлива. Тепер я попередила вас, і ви, гадаю, поводитимеся з ним більш обачно.

— Дуже люб’язно з вашого боку, мадам.

— Якщо побачите, що він починає лютувати, мерщій виходьте з кімнати. Не сперечайтеся з ним. Багато хто постраждав уже через це, через словесні сварки. Кінець-кінцем виходить міжнародний скандал, що знеславлює і мене, й усіх нас. Сподіваюся, ви не говоритимете з ним про Південну Америку?

Я не міг збрехати жінці.

— Боже мій! Це ж найнебезпечніша тема!.. Я певна: ви не повірите жодному слову з того, що він оповідатиме. Тільки не кажіть йому цього, бо інакше він розлютується остаточно. Удавайте, що вірите, і тоді все буде гаразд. Майте на увазі — сам він вірить собі. У цьому ви можете бути впевнені. Чеснішої за нього людини ще ніколи не було в світі. Ну, ідіть, інакше збудите в ньому зайву підозру. Побачите, що становище обертається на загрозливе — дійсно небезпечне, — подзвоніть і тримайтеся, доки я не прибіжу. Я, здебільшого, можу вплинути на нього, навіть коли він розпалиться.

Після цих підбадьорливих слів леді передала мене мовчазному Остінові, який протягом нашої короткої розмови, мов бронзова статуя, чекав коло їдальні. У кінці коридору я побачив двері. Ми постукали. У відповідь почувся крик, і от нарешті я опинився віч-на-віч із професором.

Челленджер сидів на верткому кріслі перед величезним столом, заваленим книжками, мапами та діаграмами. Коли я ввійшов, він на своєму кріслі повернувся до мене. У мене перехопило подих при вигляді цієї людини. Я був готовий зустріти не зовсім звичайну особистість, але таке мені навіть не ввижалося. Найбільше вражали його розміри. Розміри і велична постава. Такої величезної голови мені в житті ще не доводилося бачити. Якщо б я наважився приміряти його циліндр, то, напевно, заглибився би в нього по самі плечі. Обличчя й борода професора мимоволі викликали в свідомості згадки про ассирійських биків. Велика, густа, квадратна борода синьо-чорного кольору вільно спадала на груди. Незвичайне враження справляло й волосся — довгі пасма, немов приклеєні, лежали на його високому крутому лобі. Професор мав ясні сіро-блакитні очі, що виглядали з-під волохатих чорних брів, і тими очима він дивився на мене критично і владно. Я побачив широчезні плечі, могутні груди і дві величезні руки з густим довгим волоссям чорного кольору. Якщо додати до всього цього розкотистий, гучний голос, то ви зрозумієте, яким було моє перше враження від зустрічі зі знаменитим професором Челленджером.

— Ну? — мовив він, нахабно дивлячись на мене. — Далі що?

Деякий час я, вочевидь, буду змушений дурити його, інакше на тому наша зустріч і скінчиться.

— Ви дозволили мені потурбувати вас, сер, — сумирно відповів я і простягнув йому конверта.

Челленджер витягнув із шухляди мого листа й поклав його на стіл перед собою.

— А, ви той молодий чоловік, що не розуміє звичайної англійської мови. Мої загальні висновки, проте, ви все ж таки, здається, ласкаво поділяєте.

— Цілком, сер, і абсолютно, — із захватом проказав я.

— Ну, дуже радий. Це нібито серйозно зміцнює моє становище; як ви вважаєте? Ваш вік і ваша зовнішність роблять таку підтримку вдвічі ціннішою. А втім, краще вже мати справу з вами, ніж зі стадом свиней, які накинулися на мене у Відні, хоча їх вереск не образливіший за рохкання англійського кабана. — Він люто блиснув на мене очима, й одразу став схожий на представника вищезгаданого виду.