Артур Дойль - Незвіданий світ

— Хотів просити вас зробити мені ласку.

Він, здавалося, скам’янів і навіть уникав дивитися на мене.

— Так-так-так! А в чім річ?

— Чи не думаєте ви, сер, що могли б одрядити мене, давши серйозне доручення від «Газетт»? Я працюватиму якнайкраще і привезу вам гарну статтю в газету чи, може, навіть цілу низку статей.

— Яке саме доручення ви маєте на увазі, містере Мелоун?

— Таке, щоб, виконуючи його, я став би учасником багатьох подій і увесь час наражався на ризик. Запевняю вас, я зроблю все якнайкраще. Що труднішим буде доручення, то краще.

— Вам ніби кортить укоротити собі віку.

— Ні, я хочу виправдати своє існування. І свою працю в нашій «Газетт».

— Дорогий мій містере Мелоун, ви занадто... занадто злетіли. Час зараз не той. Витрати на спеціальних кореспондентів давно не виправдовують себе. І, в усякому разі, такі доручення даються людині з ім’ям. Людині, яка вже завоювала довіру публіки. Білі плями на карті давно заповнені, а ви ні сіло ні впало розмріялися про романтичні пригоди! Втім, постійте, — додав він і раптом посміхнувся: — До речі, про білі плями. А що коли ми розкриємо одного шарлатана, сучасного Мюнхгаузена, і візьмемо його на глум? Чому б вам не викрити його брехню? Це буде непогано... Ну, як ви на це дивитеся?

— Куди завгодно, що завгодно — мені однаково.

На кілька хвилин Мак-Ардл замислився.

— Цікаво, чи пощастить вам заприятелювати з тим суб’єктом, чи, бодай, потеревенити з ним, — промовив він нарешті. — Ви, здається, маєте здібність викликати до себе симпатію. Може, то тваринний магнетизм чи сила юності — не знаю. Тільки я зазнав цього на собі самому.

— Ви дуже ласкаві, сер.

— Отже, чому б вам не спробувати щастя з професором Челленджером із Енмор-Парку?

Гадаю, що вигляду мене став надто розгублений.

— Челленджер!.. — скрикнув я. — Професор Челленджер, знаменитий зоолог. Це він розтрощив щелепу тому хлопцеві з «Телеграф», Бландлоу.

Редактор зловісно всміхнувся.

— То й що? Хіба ж ви не шукаєте пригод?

— Але пригод ділового характеру, сер.

— Саме так! Я не думаю, що він завжди такий нестриманий. Може, Бландлоу потрапив під гарячу руку, може, не зумів знайти правильного підходу до нього. Вам, сподіваюся, пощастить більше, та й поводитиметеся із ним ви, гадаю, набагато тактовніше. Це, я певний, буде корисно і вам, і «Газетт».

— А я, як на те, анічогісінько не знаю про цього професора, — сказав я. — На жаль, я пригадую його ім’я тільки в зв’язку з процесом Бландлоу.

— У мене є деякі матеріали для вас, містере Мелоун, бо я спостерігаю за професором уже не перший день. — Він витягнув із шухляди кілька папірців. — Ось відомості про нього: «Челленджер Джордж-Едвард. Народився в Ларгзі 1863 року. Освіта: місцева гімназія, після неї Единбурзький університет. Асистент при Британському музеї у 1892 році. Старший асистент відділу порівняльної антропології у 1893-му. Звільнений за занадто гостру кореспонденцію в журналах. Одержав золоту медаль за зоологічні дослідження. Член закордонних наукових установ...» Тут сила-силенна різних назв; щось пальців на два петитом [5] Петит — дрібний друкарський шрифт, розмір якого дорівнює восьми пунктам. — Бельгійська асоціація, Американська академія наук, Ля-Плата тощо. «Колишній президент Палеонтологічного товариства... Секція N Британської асоціації і так далі». Ага, ось... «Наукові праці: „Нотатки про побудову черепа в калмиків“, „Нариси теорії еволюції хребетних“, численні статті, серед яких „Основні помилки теорії Вейсмана“, що викликала жваві дискусії на останньому конгресі зоологів у Відні. „Улюблені розваги: спорт, прогулянки пішки. Член клубу альпіністів. Адреса: Енмор-Парк. Кенсінгтон [6] Кенсінгтон — назва району в Лондоні. “».

Він подивився на мене та передав папірці.

— Ось, беріть собі. На сьогодні для вас в мене більше нічого немає.

Я сховав папірці в кишеню.

— Ще хвилиночку, сер, — промовив я, побачивши перед собою замість червоного обличчя лису рожеву потилицю. — Мені поки що не зовсім зрозуміло, стосовно чого я мушу інтерв’ювати цього джентльмена. Що, власне, він накоїв?

Переді мною знову з’явилося обличчя.

— Два роки тому він вирядився один в експедицію до Південної Америки. Повернувся звідти минулого року. Безсумнівно, Південну Америку він відвідав, але категорично відмовляється говорити, де саме був. Почав розповідати про свої пригоди, але побачив, що йому немає віри, і зачинився в своїй мушлі, наче якийсь слимак. З ним, мабуть, і справді трапилося щось незвичайне, а може — і це ймовірніше — він просто надзвичайний брехун. У нього є кілька зіпсованих фотографій. Він каже, що робив їх із натури. Професор зараз став такий уразливий, що ображає кожного, у кого вистачить сміливості розпитувати про ту подорож, і викидає з дому всіх репортерів.