Артур Дойль - Незвіданий світ

Нарешті після довгого тижня виснажливого очікування настав призначений день. Уявіть собі добре затінену вітальню в маєтку Сант-Ігнасіо, удвох милях від Манаоса. Надворі сяяло сліпуче сонце, пальми відкидали чорні тіні, чіткі, як і контури самих дерев. Спокійне повітря сповнювалося одвічним деркотінням комах — тропічним хором багатооктавного діапазону, від низького гудіння до високого, гострого дзижчання москітів. Перед верандою розташовувався невеличкий садочок, обсаджений кактусами і прикрашений грядками екзотичних квітів. Над квітниками у сонячному промінні кружляли величезні сині метелики й гарненькі крихітки-колібрі. Ми сиділи за плетеним столом, на якому лежав запечатаний конверт. На конверті нерівним почерком професора Челленджера були написані слова:

«Інструкції лордові Рокстону з товариством. Розрізати в Манаосі 15 липня, рівно о 12-й годині дня».

Лорд Джон поклав годинника на стіл біля себе.

— Лишається іде сім хвилин, — сказав він. — Наш стариган любить точність.

Професор Самерлі, виразливо посміхаючись, узяв конверта своєю сухорлявою рукою.

— А яка різниця — розріжемо ми його тепер чи за сім хвилин? — спитав він. — Скрізь одна й та сама система ошуканства та дурних вигадок, якими уславився автор цього листа.

— Е ні, — заперечив лорд Джон. — Ми мусимо дотримуватися правил. Це було бажання Челленджера. Ми сидимо тут виключно через нього, і було б нечесно, якби ми не виконали його розпоряджень.

— Гарна річ! — уїдливо зауважив професор. — Ще в Лондоні його вимоги здалися мені безглуздими, а тепер, мушу сказати, я вважаю їх зовсім недолугими. Не знаю, що там у конверті, але попереджаю — у разі якщо ніяких конкретних вказівок ми там не знайдемо, я зараз же їду до Парі й сідаю там на «Болівію». Зрештою, у мене забагато відповідальної роботи, і я не хочу бігати світами, аби спростувати твердження якогось божевільного. Ну, Рокстоне, тепер уже, напевно, час.

— Правда ваша, — сказав лорд Джон. — Можете давати сигнал.

Він узяв конверта й розрізав його складаним ножем. Звідти випав згорнений аркуш паперу. Лорд обережно розгорнув його і розстелив на столі. Аркуш був чистий. Рокстон перегорнув його на другий бік. Знову — нічого. Украй здивовані, ми мовчки перезирнулися. Тишу порушив професор Самерлі, вибухнувши оглушливим сміхом.

— Це явне визнання своєї брехні, — скрикнув він. — Чого ж вам іще треба? Людина сама визнала себе за дурисвіта. Нам лишається одне — повернутися додому і привселюдно оголосити його шахраєм і дурилюдом.

— Може, тут є невидимий додаток? — висловив я здогадку.

— Не думаю, — відповів лорд Рокстон, роздивляючись папір проти світла. — Ні, голубе мій, нам нема чого дурити самих себе. Закладаюся, що на цьому папері нічого не було написано.

— Можна ввійти? — загримів голос із веранди.

Тінь від присадкуватої постаті заступила світ із вікна.

Цей голос! Ці широченні плечі! Зворушені, ми схопилися зі своїх місць і побачили Челленджера в якомусь круглому хлоп’ячому капелюху з кольоровою стрічкою. Так, сам Челленджер, заклавши руки в кишені своєї куртки й тупцюючи на одному місці у нових парусинових башмаках, стояв перед нами. Відкинувши голову назад, увесь у сонячному світлі, він стояв зі своєю розкішною ассирійською бородою й задерикувато поглядав на нас своїми нахабними очима.

— Боюся, — промовив він, видобуваючи з кишені годинника, — боюся, що спізнився на кілька хвилин. Мушу зізнатись, коли я передавав вам цього конверта, я не думав, що вам доведеться його розрізати, бо хотів бути на місці перед призначеним часом. Затримка сталася почасти з вини лоцмана, почасти через мілину, що виринула зовсім невчасно. Певно, мій колега, професор Самерлі, скористався слушною нагодою й трохи попащекував.

— Мушу зазначити, сер, — з деякою врочистістю в тоні сказав лорд Джон, — що ваша поява значно полегшила наше становище. Ми вже думали, що експедиція на цьому скінчиться. Але я все ж таки і тепер не розумію вашої незвичайної поведінки.

Замість відповісти професор потиснув мені руку, поручкався з лордом Джоном, з підкресленою зневагою вклонився професорові Самерлі й опустився в плетене крісло, що захиталося під вагою його тіла.

— У вас усе готове для подорожі? — спитав він.

— Можемо вирушати хоч завтра.

— То й рушаймо. Ніяких мап вам тепер не потрібно, бо ви матимете неоціненну допомогу з мого боку. Я з самого початку вирішив керувати вашою експедицією. Незабаром ви переконаєтесь, що найкращі мапи не варті моєї мудрої поради. Щодо маленького жарту з конвертом, то, відкривши з самого початку всі свої плани, я мусив би поїхати разом із вами.