Артур Дойль - Незвіданий світ

— Тільки не зо мною, сер, — згукнув професор Самерлі, — поки існуватимуть інші пароплави...

Челленджер відмахнувся від нього своєю здоровенною волохатою рукою.

— Люди зі здоровим глуздом оцінять мої міркування, бо, маючи вільний час, я з’явився саме тоді, коли присутність моя стала конче потрібна. Ви в надійних руках. Тепер ви вже неодмінно досягнете своєї мети. Віднині я беру на себе керівництво експедицією і прошу вас сьогодні ж увечері закінчити всі приготування, щоб завтра вранці ми могли вирушити. Час для мене дорогий. Думаю, що це, хоч і меншою мірою, стосується й вас. Я пропоную поспішати й не баритися, тоді ви скоріше побачите те, задля чого сюди приїхали.

Лорд Джон Рокстон ще декілька днів тому зафрахтував велику парову яхту «Есмеральда», що мала транспортувати нас проти води. Пора року не мала ніякого значення для нашого відплиття, бо температура тут коливалася в межах від двадцяти двох до тридцяти градусів за Цельсієм. Інша річ — період дощів, що триває з грудня до травня, і вода в річці коли піднімається на сорок п’ять футів. Вона затоплює мілини, розливається на величезному просторі й утворює так звані «гапо», що здебільшого занадто багнисті для пішоходців і занадто неглибокі для човна. У червні вода починає спадати і досягає найнижчого рівня в листопаді. Наша експедиція припала на суху пору року, коли великі річки та їхні притоки перебували в більш-менш нормальному стані.

Тече річка досить повільно, бо ухил її русла не перевищує восьми дюймів на милю. Жодна річка не має таких сприятливих умов для навігації, як Амазонка. Здебільшого тут дують південно-східні вітри, і вітрильним суднам, які прямують до Перуанського кордону, лишається тільки плисти за вітром проти води. Втім, чудова машинна частина «Есмеральди» дозволяла нам не залежати від течії і йти проти води так, ніби ми пливли по ставку. Протягом трьох днів ми рухалися в північно-західному напрямку. Навіть тут, за тисячу миль від гирла, ріка була такою широкою, що береги з її середини здавалися двома вузенькими смужками на самому обрії. На четвертий день після відплиття з Манаоса ми завернули в одну з приток, що в гирлі була майже такою самою широкою, як Амазонка. Далі вона потроху звужувалася, а ще за два дні ми дісталися індіанського селища. Професор Челленджер наполіг на тому, щоб ми висадилися тут і відіслали «Есмеральду» назад до Манаоса. Незабаром, казав він, почнуться пороги, і яхта однаково буде нам без потреби. Він додав до цього, що ми наближаємося до дверей у невідоме, і що менше люду знатиме про нашу подорож, то краще. Тому він узяв із кожного з нас слово честі не писати й не розповідати нікому про наш маршруту майбутньому, і подібну присягу примусив скласти і наших слуг. Через це я у своєму оповіданні уникатиму точних вказівок і попереджаю, що в мапах, які я надсилаю до редакції, сторони світу навмисне вказано неправильно, і тому керуватися ними, якщо хтось захоче наслідувати нас, не можна. Чи були мотиви професора Челленджера раціональними, то вже інша річ. Але треба було скоритися йому, бо якби ми не пристали на його умови, він міг би зовсім відмовитися від експедиції.

Другого серпня ми обірвали останні нитки, що пов’язували нас із зовнішнім світом, і розпрощалися з «Есмеральдою». Минуло ще чотири дні. Ми придбали дві великі індіанські піроги [16] Пірога — вузький довгий човен, обтягнутий корою, шкірою, або видовбаний чи випалений зі стовбура дерева. , зроблені з такого легкого матеріалу (бамбуковий каркас, обтягнутий шкірами), що ми вільно могли перенести їх через першу-ліпшу перепону. Ми навантажили на них увесь свій багаж і винайняли ще двох індіанців допомагати нам у плавбі. Мені здається, що ці хлопці — Атака й Іпету — допомагали Челленджерові в його першій експедиції. З усього було видно, що вони страшенно боялися повторювати її, але їх ватажок користався необмеженою владою, і коли йому платили хороші гроші, то на бажання окремих тубільців він не звертав жодної уваги.

Отже, завтра ми занурюємось у невідоме. Листа цього я перешлю човном. Може, це буде останнє наше слово, адресоване тим, хто цікавиться нашою долею. Як і домовлялися, пишу його на вашу адресу, любий містере Мак-Ардл, і дозволяю правити його, змінювати і взагалі робити з ним все, що буде вам до вподоби. Ґрунтуючись на упевненій поведінці професора Челленджера і незважаючи на повсякчасний скептицизм професора Самерлі, я ні на мить не сумніваюся, що наш очільник доведе свої твердження і що ми невдовзі станемо учасниками якихось надзвичайних подій.