Дежавю — це стан цілковитої певності в тому, що ми десь були, когось бачили, щось переживали, хоча насправді цього не було.
Деколи відчуття дежавю таке реалістичне, аж ми інтуїтивно знаємо, що буде далі, наче й справді пригадуємо.
За Анрі Бергсоном, дежавю може відчути кожен другий. Найвразливіша категорія — молоді особи, схильні до істерії чи нав’язливих думок.
У своїй праці «Тлумачення снів» Зигмунд Фройд стверджує, що дежавю, тобто «вже бачене» — наслідок «deja reve», тобто «вже баченого вві сні». Тобто саме сни дають нам змогу досліджувати альтернативні реальності, що інколи збігаються з нашою.
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.
Том XII
З вікна мого помешкання на острові Лакруа я вивчаю нове для мене природне явище.
Іде сніг.
Зачарована незнаним досі видивом, я спостерігаю за сніжинками. Певно, мело цілу ніч — усе, навіть річку, вкриває білий саван. Тремчу від холоду й долучаюся до компанії на першому поверсі.
Збившись біля каміна, присутні підтримують вогонь уламками столів і стільців.
Від спаленого дерева — подвійна користь: якщо нас таки схоплять щури — не матимуть на чому розіп’ясти.
— І як тобі погодка? — питаю Піфагора.
— Бувало й краще. Тепер нам загрожує не лише голод, а й холод, — нявчить Есмеральда.
— Я тебе не питала.
Вона нічого не відповідає, дарма що помітно здивована. До нас долучаються люди — здається, і вони стривожені.
— Я виходив поглянути. Вночі річка замерзла. Крига така товста, що по ній можна ходити, — повідомляє Роман Веллс. — Я читав, що востаннє така холоднеча була, коли пам’ять не зраджує, у грудні 1954 року.
— Досі були поодинокі, мляві атаки, а тепер пацюки наступатимуть швидко й сукупно, — бідкається Наталі.
— Тепер вони вже точно нападуть, — каже енциклопедист.
— Чудово. Камбіса ми перемогли вогнем, а Тамерлана здолаємо кригою, — нявчу я.
Обожнюю фрази, що звучать як афоризми.
— І як нам це зробити? — напосідає занудна чорна кішка.
— Піфагор сказав, що вони можуть добратися до нас по закрижанілій річці. Якби ми потрощили лід, коли пацюки на нього вийдуть, — всі вони потонули б у крижаній воді.
Я сказала це, щоб зберігати оптимізм, хоч і розумію, що моя ідея не така проста до втілення.
— Чудово, зрозуміло: ми загинемо, — скімлить Есмеральда.
Ми довго милуємося снігопадом, аж тут долинає здалеку нявкіт:
— ТРИВОГА, ПАЦЮКИ!
І зразу всі готуються до оборони. Зо два десятки людей хапають усе, що може придатися як зброя.
Роман квапиться підняти напругу в огорожі.
Я виходжу надвір, хоча сніг не перестав. Ступаючи, занурююсь у цю білу рипучу субстанцію.
Так дивно: холодний сніг як вогнем опалює мої подушечки. Мокра як хлющ, я лишаю за собою глибокі сліди.
Мені ніколи не було так холодно.
Я видираюся на дах ковзанки — такий собі спостережний пункт.
Перша лава пацюків вихором налітає на нашу барикаду, наче вони всі сліпі чи божевільні. Найперший щур, торкнувшись колючого дроту, спалахує, наче сніп, та його побратими, здається, на це не зважають. І справді, за ним на огорожу кидається маса щурів.
Вони віддають свої життя, щоб спорудити міст із трупів.
Десять, сто щурів гине, ледве торкнувшись нашої загорожі, однак орду це не спиняє — ніби так і має бути.
— Нам не протриматись. Тікаймо! — нявчить сіамець, видершись до мене на дах.
— Тікати? Куди?
— Та хоч би на дах найвищої будівлі!
Анджело, Есмеральда, Наталі й Роман долучаються до нас на терасі, що височіє над островом.
Звідти видно ще краще. Все відбувається блискавично.
Перша лава із сотень щурів-самогубців утворює міст-ізолятор — досить великий, щоб їхні побратими здолали загорожу. Тепер ніщо не заважає їм дістатися сюди.
Помітивши нас, вони вдираються до нашої будівлі-прихистку. Але їх чекає сюрприз від Романа: той вилив на сходи пальне, і поки гризуни дерлися вгору, підпалив його. Кого не спинив струм — тих зупиняє вогонь.
Однак рішучості в них не поменшало. Кілька охоплених полум’ям пацюків і далі дряпаються вгору, шукаючи смерті на якнайвищих поверхах.
— Чи надовго їх затримає пожежа?
— На кілька годин. Якщо вони не нагромадять трупи — як-от зробили на річці — й не загасять ними вогонь, — відповідає Роман.
Схилившись над краєм тераси, я оцінюю чисельність ворожого війська.
Десь так із сотня тисяч.
100 000 щурів супроти 200 котів і 22 людей, що зачаїлись у найвищій будівлі острова.
Читать дальше