Бернар Вербер - Її величність кішка

Ванессі Біттон, найближчій сусідці, яка завжди доглядала мою кішку Доміно під час моїх мандрів. Із вдячністю за терпіння до подряпин, ненажерливості, нервових зривів і загалом хворобливого егоцентризму цієї розкішної принцеси.

Я б так хотіла вміти читати.

Можливо, читання — це вміння, якого зараз мені бракує найбільше. Як би я хотіла розшифровувати всі ці крихітні знаки, що вишикувались на сторінках і творять слова. Як би я хотіла збагнути хоч один із тих довгих текстів, у яких чаяться історії.

Мені здається, деякі люди, гортаючи сторінки, ніби за помахом чарівної палички, здатні бачити персонажів, предмети, конкретні місця, здатні чути звуки природи, голоси, музику. Це просто неймовірно.

А ще, коли я навчуся добре читати, то не зупинюсь на цьому і, мабуть, почну… писати!

Ні, не смійтесь, я впевнена, що настане день, коли це мені вдасться. Але поки що до цього ще далеко, тож залишається бути розважливою і далі робити свої звичні справи, хоч вони, зізнаюсь, не такі вишукані. Оскільки я ще не можу написати розповідь про свою надзвичайну пригоду, то принаймні пронявчу її вам. Що ж, будете моїми слухачами, а не читачами.

Ну, мої любі, гарненько нашорошуйте вушка, наструнчуйте вуса, щоб краще все сприймати, і тоді ви теж долучитесь до вузького кола посвячених. А потім самі поділіться цією історією з іншими, з вашим котом — щоб вона не канула в забуття. І тоді ви станете такими собі котами-казкарями. А одного разу котрийсь із вас, той, хто найкраще її запам’ятає і навчиться писати, зробить із неї — чом би й ні! — справжню книжку.

Головне — запам’ятайте:

ВСЕ, ЩО НЕ РОЗКАЗАНЕ, — ЗАБУТЕ.

А все, що забуте, — ніби ніколи й не було. Переповідання історії робить її безсмертною.

Я усвідомила це, коли нарешті побачила світ крізь призму людського сприйняття, а зокрема — коли дісталася до славнозвісної ЕВАЗ, «Енциклопедії Відносного та Абсолютного Знання» Веллса.

Найдавніша історія, що дійшла до нас, датується вісімнадцятим тисячоліттям до нашої ери. У печері Ласко було знайдено зображення, такі собі комікси, що описували сцени полювання й битв. За чорнило служили кров чи вугілля, змішані з пилком квітів і навіть із фекаліями. Полотном була кам’яна стіна печери. Не виключено, що опис цих подій мав на меті об’єднати плем’я навколо спогадів про героїчні вчинки їхніх предків.

Сліди письма також було знайдено в Китаї у шостому тисячолітті до нашої ери. У цьому випадку йдеться не про цілі сцени, а піктограми, тобто символічні знаки, кожен із яких означає якесь слово: наприклад, для позначення коня кількома штрихами зображали тварину.

У тридцять першому столітті до нашої ери шумери поєднали між собою дві піктограми, створивши ідеограми, завдяки яким змогли зображати абстрактні поняття: не лише тварин і природу, а й почуття та ідеї.

У третьому тисячолітті до нашої ери, паралельно з шумерськими ідеограмами, у Єгипті з'являються ієрогліфи, які знов-таки пов’язують малюнки у склади. Кілька складів утворюють слово.

У двадцять п’ятому столітті до нашої ери в тих же шумерів з’являється клинопис. Це вже не просто малюнки, що відображають дійсність, а поєднання ліній, вирізьблених за допомогою загостреного стебла очерету на м’яких глиняних дощечках. Своєю чергою, перший сучасний алфавіт було винайдено в Ізраїлі близько 2000 року до нашої ери. Він складався з двадцяти двох літер і починався з івритської літери алеф, яку зображують як перевернуту голову бика (основне джерело енергії на той час), яка надихне грецьку альфу та латинську А. За нею прийде бета, що символізує дім із дахом і від якої піде латинська літера Б, потім жімель, що нагадує шию верблюда.