Бернар Вербер - Її величність кішка

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання, том XII під назвою «ЕВАЗК» (ЕВАЗ Котів), переказана котом Піфагором за старою ЕВАЗ професора Веллса

Перед тим як докладно розповісти вам про захопливі події, що відбувались досі, мушу пояснити, хто ж я така насправді.

Спершу про те, що видно неозброєним оком: зовні я — трирічна довгошерста кішка, біла з чорними латками, розташованими надзвичайно гармонійно, особливо та що на мордочці, у формі перевернутого серця. А очі в мене зелені, як смарагди.

А тепер — про те, чого очима не побачиш. Почну зі своїх недоліків. Так, я розумію, це дивує, але уявіть собі, вони в мене є. По-перше, я перфекціоністка, і тому не терплю нічого посереднього. По-друге, я схиблена на чистоті: можу годинами вилизуватися, не пропустивши жодної шерстинки, і зневажаю всіх брудастих та неохайних. Що ще? Дехто вважає мене зверхньою. І справді, я ненавиджу все бридке й вульгарне. Іноді моя природня грація приваблює сусідів, що робить мене, скажімо так, різкою в ставленні до брутальних залицяльників і заздрісних конкуренток. Ще я досить запальна. Часом доводиться давати научку чванькам, які не виявляють до мене належної поваги, — я їх дряпаю одною правою з довжелезними гострими пазурами.

Мусять бути ще якісь недоліки… А-а-а, так: я гурманка. Я люблю жадібно проковтнути цілого горобця за раз, живого, разом із лапками, дзьобом і пір’ям… Одного разу я навіть відчула, як він ворушився у мене в горлі, стараючись звідти вибратись.

Ще я буваю жорстока. Часто бавлюся мишками, роздираю їх, витягую нутрощі, намотую собі на лапку, хоч і не їм. Годі, не вдавайте з себе обурених, я впевнена, що кожному доводилось робити подібні речі, хоч би раз в житті, в перехідному віці.

Звісно, всі ці дрібні недоліки компенсують мої величезні чесноти.

Навіть із мишками, якщо я трішки їх і травмувала, то подарую їх, поки вони ще теплі та хвилююче апетитні; і при цьому нічого не чекатиму взамін.

До того ж, я дуже спритна. Мені вдається ловити мух на льоту (спробуйте і побачите: це вимагає практики).

Я дуже пластична: можу закинути лапу за вухо, щоб вилизати задок.

Що ще цікавого розповісти про себе?

Я веду повноцінне статеве життя: можу невтомно кохатися цілісіньку ніч з великою кількістю партнерів, що приходять на зміну один одному. Я нявчу всіма голосовими зв’язками до того, поки самці й самиці, які живуть у нашій околиці, не почують про мою радість і не луснуть від заздрості. Я не люблю партнерів, які під час спарювання кусають чи лижуть мені вуха зверху чи всередині (який жах, чужий язик у моєму вушку! До того ж, це створює нестерпний кавернозний шум).

Я не люблю дощ. Ненавиджу, коли в мене мокра шерсть. Взагалі не люблю воду (ще досі пам’ятаю, як мене малою скупали в умивальнику, я вся була липка).

Я не люблю, коли мені кажуть, що я маю робити. Я дуже незалежна. Мене не можна приручити. Ані господар, ані партнер, — я сповідую гасло, на яке мене надихнула моя мама: «Ні ошийника, ні повідка» (хіба що ошийник від бліх, коли прийдеться: ненавиджу комах, які вшиваються під шерсть і кишать на шкірі. Вони такі маленькі, що мені не вдається вичухати їх пазурями. Але що ж, підозрюю, вас теж не оминула ця проблема: в кого не буває цих дрібних проблем із паразитами, глистами чи блохами?)

Коли мені хтось не подобається, я цюркаю там, де він спить. Мої феромони такі стійкі, що запах дуже важко вивести. Якщо ж цього не досить, то я цюркаю їм просто в їжу. Так вони точно мають зрозуміти, що я про них думаю.

Так, я така, проте я твердо знаю одне: я люблю себе. В наші часи так багато живих істот поводяться по-дурному, бо ненавидять себе.

Тож коли хтось любить себе, то про це треба говорити вголос, чи не так? Я вважаю, що любов до себе — це не егоїзм, а мудрість.

Підбиваючи підсумки сказаного, не буду кривити душею: я вважаю себе прекрасною.

Якби я не була собою, то хотіла б із собою познайомитись. А якби була чоловіком, то закохалась би в себе з першого погляду. Але найбільше я люблю свої недавні пригоди, що перетворили мене зі звичайної домашньої кішки у візіонерку-завойовницю. Завдяки їм я відчуваю в собі сили заново створити світ.

Нехай я просто кішка. Нехай я просто самиця.

А, здається, забула сказати: я маю свій грандіозний проект. Його можна звести до одного речення: «ПРИВЕСТИ ДО ПОРОЗУМІННЯ МІЖ СОБОЮ ВСІ БІОЛОГІЧНІ ВИДИ».

Я ще повернуся до цього. А спочатку розмотаю перед вами клубок подій, які підштовхнули мене до цього.