Бернар Вербер - Її величність кішка

Втім, Лебединий острів піддався одночасній атаці звідусіль, з усіх берегів (на відміну від нас, пацюки плавали прекрасно). Це була епічна битва.

Ми, коти, та й наші слуги люди, зазнали значних втрат, проте в останній момент, дослухавшись моєї поради, наші сили перейшли до нової тактики: залили річку шаром бензину і підпалили, коли пацюки долали її вплав, щоб зненацька напасти на нас.

Вони згоріли, не допливши до берега. Аж тоді мій син Анджело, мій супутник Піфагор, моя служниця Наталі, шаманка Патриція, лев Ганнібал, Есмеральда та Вольфганг нарешті змогли спокійно зітхнути на Лебединому острові.

Так минули шість місяців, і мені здавалося, що все пішло на краще.

Однак, попри перемогу, Піфагор все-таки не поділяв мого ентузіазму.

— У мене є дві новини — одна добра, друга погана, — якось заявив він.

— Починай з поганої.

— Є загроза, що пацюки повернуться, їх буде ще більше і тепер їм вдасться захопити нас.

Я вилизую шерсть на плечах, у мене це знак зосередженості.

— Посилимо захист, — відповідаю я.

— Боюся, цього буде недостатньо.

— То що ти пропонуєш?

— Ще не знаю. Зараз треба придумати спосіб, як зберегти те, що в нас лишилося, — знання. Я єдиний кіт з доступом до інтернету, зі знанням і розумінням нашої історії. Якщо я загину під час наступної атаки, то, боюся, ми втратимо цю інформацію. Потрібно захистити її.

Я потрусила вухами.

— Говори далі. Я слухаю.

— Я знайшов в інтернеті цікаву ідею одного чоловіка (такого собі Едмунда Веллса), яка полягає в тому, щоб запам’ятати якомога більше інформації. Він називає це ЕВАЗ, «Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання». Я думаю, ми можемо створити свою «Енциклопедію Відносного та Абсолютного Знання… Котів». Цей документ міг би стати інтелектуальним скарбом нашого виду. Це і є добра новина.

— А що б ти хотів помістити у свою «енциклопедію»?

— Все, що стосується нас: все, що я тобі розповідав про наше минуле. Треба буде тільки сховати її в надійному місці. Тоді навіть якщо ми загинемо, хтось згодом знайде її та зможе прочитати. Наша пам'ять не буде повністю втрачена.

— Але як ти збираєшся це зробити, якщо не вмієш ні читати, ні писати?

— Завдяки зв’язку з інтернетом я можу приєднатись до мережі й перемістити стрілку, яка служить мені за мишку (ні, не ту, про яку ти подумала, Бастет), на віртуальну клавіатуру. Таким чином я можу друкувати літери, які формують слова, а ті, своєю чергою, рядки та сторінки. До речі, щоб краще сформулювати свої думки, я тобі їх нявчатиму вголос, записуючи в електронний файл.

Я дивлюся у його блакитні очі.

— Коли ти хочеш цим зайнятись, Піфагоре?

— Зараз же, я боюся, що вони зникнуть, — відповідає він серйозно.

Отож, Піфагор просить мою слугу Наталі дати йому комп’ютер та кабель USB, підключає кабель до свого Третього Ока й розпочинає процес, підготувавшись одночасно записувати і нявчати вголос все з прочитаного в інтернеті.

Я запитала:

— З чого почнеш?

— Можливо, варто розпочати з короткого підсумку великої історії котів. Це буде добрий фундамент, правда, Бастет?

Так він взявся розповідати про наше незвичайне минуле.

Перший контакт між котами й людиною відбувся десять тисяч років тому, в період неоліту. У ті часи люди почали вирощувати перші врожаї, що звичайно, притягувало мишей та пацюків, охочих поласувати збіжжям. Тож люди й коти інстинктивно об’єдналися спільним інтересом.

Однак африканський дикий кіт (чиї найдавніші сліди ведуть до Ефіопії) оселився в людських помешканнях лише п’ять тисячоліть тому в Єгипті.

Єгиптяни вважали котів (яких називали «міу» через їхнє нявчання) втіленням Бастет, богині з жіночим тілом і котячою головою. Для них коти були святими: вбивство кота вважали злочином і стинали за це голови. Коли ж кішка помирала, її тіло муміфікували й ховали на спеціально створених для цього цвинтарях.

Коли у 525 році до нашої ери перський король Камбіз II хотів завоювати Єгипет, він дізнався про пошану цієї цивілізації до котів і у нього з’явилась ідея прив’язати живих котів до щитів своїх воїнів. Тому єгипетські солдати не наважились пускати стріли проти котів та були переможені у битві при Пелусії (сучасне Сіді-Бусаїд). Слідом за цією катастрофою перси вбили членів єгипетської аристократії, зруйнували храми та жорстоко розправилися з котами.

Вцілілі коти розповсюдились по світу фінікійськими та гебрейськими торговими кораблями, де вони стали в пригоді завдяки своєму вмінню полювати на пацюків, що допомагало вберегти провізію й канати на борту.