Дэниел Киз - Доторк

Барні вже хотів протестувати, але брат Авраам підніс гладеньку куксу й змусив його замовкнути.

— Я розумію, що надто поспішаю. То все через мій запал, запевняю вас. Тож лишаю вас у кращих руках, ніж мої. — Він рушив геть, тоді обернувся. — Хотів би найближчим часом обговорити з вами наші спільні інтереси. Поговорити про те, чим ви займаєтеся. Сестра Майра описувала вашу скульптуру — «Жертви», так? — братові Люку. Я мушу це побачити. Думаю, в нас дуже багато спільного.

Лише після того, як він пішов, махнувши на прощання кістлявою куксою, Барні озирнувся й побачив, що в Христа на грудях також витатуйовано синій номер.

— Так, — озвався брат Люк, знову вгадуючи його думки. — Брат Авраам був скульптором у Німеччині під час Голокосту. У концтаборі один з офіцерів змусив його створити бюст, пообіцявши: якщо той йому сподобається, то братові Аврааму збережуть життя. Так і сталося, але потім офіцер передумав і вирішив, що жоден єврей не заслуговує на такий талант, тож розіп’яв його. Маленький скульптор не вмирав, тож офіцер вирішив дати йому життя й зняв його з хреста, відрізавши обидві долоні. Як бачите, брат Авраам навчився працювати з новими матеріалами й новими темами. Він припасовує інструменти для різьблення й моделювання собі до зап’ястків.

— Щомісяця брат Авраам надсилає фотографії своїх робіт тому самому нацистському офіцерові, — сказала Майра. — Він тепер заступник директора в одній школі на околицях Гамбурґа й до смерті боїться, що брат Авраам видасть його.

— Чому ж він так не зробить?

Брат Люк і Майра всміхнулися.

— Я добре знаю брата Авраама, — пояснив брат Люк, — і він ніколи так не вчинить. Якщо вам цікаво, чому саме, думаю, це доведеться зрозуміти самотужки. — Він поклав руку на плече Барні. — Вам потрібно багато всього обдумати, друже.

— Я почуваюся трохи тупим, — сказав Барні, — отак дізнався про всіх вас, що ви тут, посеред Детройта. Ви знали все про мене, а я навіть не підозрював, що ви існуєте.

— Ми не рекламуємо себе, — пояснив брат Люк. — Потрібне певне поєднання особистих рис та історичних подій, щоб потрапити в Братство. Ніхто не приходить до нас, якщо цій людині ми не потрібні так, як вона — нам. З того, що я чув, ви нам цілком підходите. Питання лише в тому, чи ми підходимо вам?

Коли вони проходили повз кімнату із зачиненими дверима, Барні почув піаніно. Хтось повторював одні й ті ж примарні негармонійні такти, такі немелодійні, що його аж дрижаки проймали.

— Це наш брат Ґреґорі працює над новим концертом. Він був у космічній програмі, перед тим як прийшов до нас; складання музики було його захопленням. Він був у капсулі, яка несподівано пройшла через радіаційний пояс дорогою назад на Землю. У вас із ним багато спільного. Познайомитеся з ним наступного разу, коли він не працюватиме.

Вони пішли за братом Люком у бібліотеку, і на стінах Барні бачив інші картини в тому ж стилі, що й у галереї: банальні предмети й прості фігури трансформовані напругою зламаних ліній і розколотих площин, завдяки чому набували значної сили. Брат Люк запропонував йому склянку хересу, та, погодившись, Барні побачив, що самі вони п’ють лише воду.

Брат Люк наполіг:

— Будь ласка, не думайте, ніби ви маєте робити все так само, як і ми, хіба що хочете стати одним із нас. Я нічого не маю проти того, що інші люди вживають алкоголь чи поїдають плоть. Один з наших основних принципів — це ніколи не нав’язувати іншим свої вірування. Чув, що це вельми смачний херес. Будь ласка, пригощайтеся.

Вони сиділи й говорили годину з лишком про картини брата Люка й те, як йому важко було витримувати довгі години праці через слабкість. І Барні відчув значну близькість із цим чоловіком. Він знав, як це, коли настає слабкість.

— Для деяких людей, — казав брат Люк, — біль — це ключ до творчих досягнень. Ніхто ж не заперечить творчу силу страждань? Згадайте такі видатні імена — Мілтона, Бетговена, Ван-Ґоґа й сотні інших. Творіння через біль — це не кінець, а, навпаки, вхід у Братство розп’яття. Так само як дитя, що народжується з болю власного й своєї матері, — це початок, вхід у світ; так, можливо, й чоловік, зносячи біль, дає життя своїй роботі, як жінка дає життя дитині. Ми можемо розумом зосереджуватися на своїх стражданнях, використовувати як шлях до уявлення, і через нього — до духовної єдиності всесвіту. Безконечного… безматеріального…

— Я лише не розумію, — уточнив Барні, — нащо мені для цього Братство. Я завжди працював над своїми скульптурами наодинці. Навіщо мені приєднуватися до якоїсь групи?