Дэниел Киз - Доторк

Коли Барні відмовився покидати студію, Майра пішла з Карен до лікаря Ліроя вдвох. Вона із сестрою в добрих руках, сказав Барні, і хоч би як Карен хотілося, щоб він з нею пішов, жінка знала, що на нього краще не тиснути. Вона намагалася уявити, як це, коли людина, що все життя шукає форму й світло, страждає не лише від болю, а й від темряви. Він намагався зробити скульптуру своїм світом і тепер руками шукав якоїсь форми й значення в існуванні, яке несподівано розсипалося. Вона вчинила правильно, коли вирішила зберегти дитину. Дитя стало об’єктом очікування, причиною й шляхом у її житті — тим, що Барні силкувався знайти для себе в роботі.

Вони з Майрою тепер їздили автомагістраллю в середмістя до Фішер-білдинг частіше, бо Карен була вже на шостому місяці, лікар Лірой перевіряв її тиск, вагу, робив аналіз сечі, більше розповідаючи їй про її тіло. А що вона щотижня помічала, як міняється, то страх поступово змінився захопленням, і Карен з радістю давала себе масажувати, готуючись до грудного вигодовування. Лікар Лірой помітив плями в неї на ліфчику, хоча вона й одягнула новий перед тим, як вийти з дому, від чого Карен запаленіла. У неї почалися виділення невдовзі після відвідин минулого місяця, розповіла йому Карен, і це була одна з тих ознак вагітності, від яких ставало сумно, ознака, що вона вже на фінішній прямій до повноцінного жіночого єства.

Лікар усміхнувся.

— Та перестаньте. Це цілком нормально. І не хвилюйтеся за ваші груди. Ви відновите форму. Грудне вигодовування робить чудеса. Я розумію, як ви почуваєтеся, або, скорше, приймаю це, не розуміючи. Через цей кабінет пройшли сотні жінок, та не думаю, що коли-небудь осягну емоції, пов’язані з виношуванням дитини.

Коли Карен одягалася після обстеження, Лірой запитав її, як там Барні.

— Не так добре, як міг би бути. У нього досі нудота й слабкість, і, здається, він дедалі більше заглиблюється в себе.

— Він відвідує лікарів?

— Лікарі з центру здоров’я компанії наполягають, що наші захворювання тимчасові, але він називає їх медичними проститутками й не слухає їхніх порад. Інший лікар, якого нам знайшов адвокат, має протилежні погляди, дуже песимістичні, як можете здогадатися. Тож Барні не вірить їм обом. Він уже так не довіряє лікарям і медицині, що, здається, навіть не вірить, що я вагітна. Дивна річ, але моя сестра також не вірить лікарям. Вона вважає, що єдиний спосіб народжувати дитину — крізь біль. Це вона називає поєднанням зі стражданнями світу.

Він пильно на неї подивився.

— Сподіваюся, ви не дозволяєте вмовити себе на якісь дурниці.

— Сестра сильно впливала на мене тоді, коли ми були ще маленькими. Думаю, вона звикла, що я приймаю її поради без сумнівів. Але, гадаю, я тепер достатньо сильна, щоб опиратися.

— Добре. Робіть, як підказує інтуїція. Я глибоко поважаю те, що жінка знає, що робити, коли носить дитину. Особливо, — додав він, — коли вона під опікою хорошого акушера.

Його безтурботність, упевненість, що все йде добре, сповнили її радістю, і Карен не дала затягнути себе в похмурий настрій Майри дорогою додому.

— Ніколи не думала, що ти така обмежена, — говорила Майра. — Завжди вважала, тебе відкритою до нових ідей.

— О ні. То ти вічно гналася за новими ідеями, новими відчуттями, новими приводами, — заперечила Карен. — Я просто хотіла ходити на побачення. І з радістю дивилась, як за тобою, хоч би куди ти йшла, тягалися захоплені чоловіки.

— Хтиві чоловіки, маєш на увазі, — сказала Майра, не зводячи очей з дороги. — Тепер я знаю: все, чого вони від мене хотіли, це чіпати й мацати мене в автобусах чи на задньому сидінні машини. Вони тільки прикидалися, що їм цікаво те, чим я займаюся.

— Ну, а ти що, думала, що вони євнухи? Це природні бажання.

— Ніколи я так не вважала. Я хотіла, щоб вони бачили, що в мене є розум. Хотіла, щоб вони розділяли мої думки й мрії. Боже, яка ж дурна я була. Я ледь не померла, але це ніщо проти смерті, яка спіткала мене, коли усвідомила, що вони лише вдають, ніби вірять у всі ті речі, а насправді хочуть тільки користатися моїм тілом. Але кілька великих учителів показали мені шлях. Якби ж ти дала мені поділитися з тобою цим знанням.

— Чому це я тебе так раптом зацікавила після стількох років?

— І ти, і Барні. Бо ви страждаєте. І це перший крок. Моя місія — знаходити страждання. Тільки-но я прочитала про зараження, то знала, що ви вдвох переживатимете події, які підготують вас до цих знань. І подумала: яка це благодать — привести сестру і її чоловіка в Братство.