Дэниел Киз - Доторк

Карен відчула, що Майра промацує ґрунт, перевіряє її реакцію на такі розмови. Майра прийшла, щоб навернути їх у якусь релігійну секту, і добре розуміє (чи її так навчили), що це потрібно робити повільно, непомітно, інакше це злякає. Карен усміхнулася й похитала головою. Хоч би з яким там релігійним культом Майра зв’язалася, чомусь це її вже не цікавило.

— Ти не відчуваєш потреби в якомусь глибшому зобов’язанні?

— Я тепер думаю лише про дитину. Наразі цього зобов’язання для мене достатньо.

— Але це ж лише початок.

— То дай мені побути трохи на цьому початку. Я ніколи не була людиною, яка відразу перескакує через дві сходинки. Не треба мені забивати голову. Мені й без того є про що думати.

Майра замовкла, і Карен було шкода, що вона розізлила її. Коли вони повернулися, Майра відразу ж подалася нагору почитати, а на Карен напало безпричинне бажання поприбирати в домі. Вона взялася до цього з особливим шаленством, ніби, відшкрябуючи й поліруючи поверхні, могла знайти відповіді на свої запитання.

Пізніше того ж вечора, пораючись із Карен над приготуванням вечері, Майра раптом почала:

— А що Барні? Можливо, я допоможу йому полегшити страждання.

— Барні? Ти жартуєш.

— Але я можу йому допомогти. Багато митців, композиторів, письменників — усі творчі люди — знають, що він переживає. Йому необов’язково терпіти все самому. Хіба що ти проти.

— Звісно ж, ні.

— Тоді, можливо, мені вдасться чогось досягти, поки я тут.

— У Барні тверді уявлення стосовно релігії та містики. Він завжди виступав категорично проти того, про що ти говориш.

— Ой, та це мене не хвилює, — відповіла Майра. — Мої ідеї походять з універсального джерела. Це дещо глибше, ніж звичайна релігія чи містицизм. Воно стосується творчого духу, будь-який митець зрозуміє.

Карен трохи помовчала, оцінюючи погляд сестри.

— Я вже казала тобі, що він у тебе закоханий. Думаєш, буде чесно…

— Це ніяк не пов’язані між собою речі, — різко заперечила Майра, а тоді обережніше, стишивши голос, додала: — Ти тепер набагато красивіша, ніж я.

Карен усвідомила, що в такий спосіб Майра стверджує, що їхній шлюб має лише фізичну основу. Вона раптом замислилася, чи не помиляється, чи не краще попросити Майру залишити його в спокої та приберегти своє місіонерство для інших.

Виглядало так, наче Майра випробовує її вміння навертати людей, наче каже: «Хоч би якою огидною я була, все одно можу відбити його в тебе духовно».

— Якщо хочеш, я з’їду, — озвалася Майра.

— Зовсім ні. Ти ж моя сестра. Можеш вважати це своїм домом. Барні — розумний дорослий чоловік. Я не вирішую, як йому думати. Його світ — це його робота. Мій світ — готуватися до дитини. Якщо можеш допомогти йому, я не втручатимуся.

Без сумніву, в голосі Майри відразу ж зазвучало радісне хвилювання. Карен здавалося, що сестра весь вечір очей з Барні звести не може. Якою мірою вона може на нього вплинути? Враховуючи теперішній стан справ, неможливо передбачити, що станеться далі. «Що ж, не варто робити передчасних висновків, — подумала Карен, — нехай Майра спробує».

— Я, мабуть, уже піду спати, — сказала Карен. — Був важкий день.

Щось відбувалося. Те, як Карен усю вечерю постійно дивилася на Майру, те, як Майра дивилася на нього. Спочатку Барні запідозрив, що вони підготували якийсь план стосовно нього й дитини, але за вечерею цієї теми не торкалися, тож він подумав, що Карен попросила Майру вмовити його на щось. Але на що? Натяком слугувало те, що Карен пішла спати рано й залишила їх на самоті. Скоро він дізнається.

Майра зайшла у вітальню й сіла на дивані, підібгавши під себе ноги.

— Барні, ти покажеш мені якісь свої роботи? Коли?

— Поки що ні, — відповів він. — Я поки нічого не закінчив. Я вже давно нічого не закінчував.

— А чому так?

— Перестрибую з одного на інше. Експериментую. Але поки нічого не оживає. Мене більше нічого не задовольняє — усе не так, як колись.

— Але що поганого в тому, що я побачу якусь твою ще не закінчену роботу?

— Ні… Знаю, звучить дурнувато, але я не можу терпіти, коли люди бачать мої ще не готові роботи. Одна схвальна усмішка може увіковічнити щось, що я мав би змінити. А одна гримаса може загнати мене в депресію на кілька днів.

Її це розчарувало, і на мить йому захотілося повести її в студію. Майра трохи помовчала, тоді впилася в нього синьооким поглядом.

— Барні, у нас якось не було можливості нормально поговорити, відколи я повернулася. Що ти знаєш про те, як я жила, відколи виїхала звідси?