Сергій Залевський - Версола. Книга 2. Мисливець 04M

— Поступимо за старим сценарієм — запропонував Волш — спробуємо скоротити кількість переслідувачів, швидше за все, вони там не чекають від нас геройства і вважають, що ми злякані, втікаємо, намагаючись відірватися від них. Я піду з тобою — швидше все зробимо!

— Добре…. але пропоную не влаштовувати серйозних вогнищ, щоб не притягнути серйозних тварюк — мені здається, що досить буде вивезти з ладу їм по парі коліс, щоб серйозно ускладнити їм життя.

— У будь-якому всюдиході є запаска, це не вирішить наших проблем, а тільки відстрочить і загострить.

— Ну… як сказати, їм же доведеться вийти назовні, щоб зайнятися зміною коліс, а тут і ми такі красиві намалюємося з рушницями — станемо в парі сотень метрів від їх табору, заліземо на дах зі снайперками і чекатимемо ремонтників — влаштуємо сюрприз. Не думаю, що колеса горітимуть занадто яскраво — навіть, якщо воно все не прогорить, то втратить функціональність, а якщо план не вигорить, тоді наступною ніччю спробуємо старий спосіб, хе-хе.

— Вік, це ризикований план — працювати доведеться в траві, піде більше часу, більше вірогідність нарватися у темряві на щось зубасте і голодне.

Трохи порадившись, пошлися на тому, що варто все-таки спробувати план з колесами — партнери не втрачали надії на отримання усіх чотирьох машин в трофеї, хоч і було відверто страшно. Доречно зауважити, цього разу до екіпіровки і підготовки до походу віднеслися серйозніше: по-перше, усі ті ж запаси матеріалів і ганчірок для підпалу, парочка більш містких пластикових місткостей для палива, м'яке взуття, щоб не мотати ганчірки на черевики, в яких потім незручно ходити. А головне: купили два прилади нічного бачення — такі девайси не мали попиту у місцевого населення, і це зрозуміло — який сенс в тому, що ти можеш когось там побачити в ночі — тварюки тебе бачать і відчувають все одно на порядок краще. А на додаток ще можуть і взяти під контроль, на відміну від тебе — такого модного і крутого з просунутим пристроєм на голові. Знайшли ПНБ важко: залишалися ще деякі старі запаси з часів початку колонізації — колоністи тоді швидко зміркували, що пристрій даремний на цій планеті, а коштує, як декілька одиниць зброї. Продавець тоді ще сильно здивувався і зрадів, коли сплавив залишки неліквіду молодому хлопцю — Віктор рідше Волша займався закупівлями боєприпасів і спорядження, тому його часто приймали за нового недосвідченого переселенця, а у цього конкретного торговця він був вперше взагалі.

Особливістю ПНБ місцевого виготовлення виявилася його посередність за своїми характеристиками — на відкритому просторі видимість складала всього біля сорока метрів, а через бронескло всюдихода ця дистанція скорочувалася майже удвічі. Очевидно, в матеріалі цього скла було щось, що серйозно обмежувало споживчі якості приладу для нічних походів. Для того, щоб зрозуміти, з чим вони мають справу, довелося обом навіть вивчити одну базу «Спеціальне устаткування траперів», де був опис того, що вони купили. «Візор-НГ3» — так називався цей цивільний виріб — Віктору стало зрозуміло, що це якийсь недо-прилад для населення, жалюгідна пародія на повноцінний військовий прилад нічного бачення, які були на порядок краще за характеристиками. На відміну від земних моделей ПНБ, ця штука була виготовлена у вигляді шолома — закривалася верхівка, лоб і частина голови нижче носа — користувач дивився на світ крізь забрало в зелених тонах. Пристрій живився від невеликого акумулятора у верхній частині шолома, якого вистачало на шість годин безперервної роботи, по заявці виробника. Ось за такі девайси мисливці виклали майже по сім шматків, але визнали витрати виправданими — І це була вже ціна по нижньому краю — спочатку такі агрегати продавалися на Версолі по десять-дванадцять тисяч, поки люди не зрозуміли їх даремність.

Ще однією корисною купівлею був набір з шести комплектів з незрозумілою абревіатурою «РКД-6» — це вже для зв'язку в межах прямої видимості, або як вийде — в умовах планети зв'язок був третьою проблемою після ментальних хижаків і неможливості польотів. Комплект ношених радіо-гарнітур продавався упаковкою по шість штук — коштувало це диво всього дві з половиною тисячі бон і кріпилося на одне вухо — Віктору ця штучка нагадала блютуз гарнітуру до мобільних телефонів, вже дуже було схоже. Пристрій теж мав акумулятор, який вимагалося заряджати після кожних восьми годин безперервної роботи — що цим хотів сказати виробник, було незрозуміло: чи йшла тут мова про час безперервних розмов або про час, коли гарнітура була включена. Так що до початку операції парочка почувала себе хоч і лячно, але трохи впевненіше, ніж минулого разу — все-таки, в крайньому випадку, можна буде і пошептатися, а можливість бачити в темряві, хоч і недалеко, вселяла деякі надії. Операцію «Проспали ви колеса, пацани!» вирішили провести години в чотири ночі — тоді починався найміцніший сон у людей. Самі спали до трьох — залишили собі годину на збори і під'їзд до табору супротивника за старою схемою, благо тепер можна було спокійно їхати нормально вперед: прилад хоч і був слабеньким і давав огляд до двадцяти метрів, але цього цілком вистачало для повільного руху по курсовій карті кристала.