Патрик Несс - Ніж, якого не відпустиш

Шум — це людина без фільтрів, а коли немає фільтрів — то людина нагадує ходячий хаос.

— Я не піду, — кажу я, поки вони роблять собі свої діла. Вони не зважають. — Я не піду, — знову кажу я, а Бен проходить попри мене до молитовні та й починає помагати Кілліану знімати дошки.

Вони находять то, шо шукають, і Кілліан дістає звідти рюкзак — старенький, я вже думав, шо загубив його. Бен відкриває його, швидко передивляється, і я бачу всередині якісь свої лахи і шось схоже…

— Це книжка? — питаю я. — Її ж тре’ було спалити ще давним-давно.

Але вони ігнорують мене, і воздух ніби зупиняється коли Бен дістає книжку з рюкзака, Кілліан дивиться на неї, а я замічаю, шо то не зовсім книжка, шось типу як щоденник у гарній шкіряній обгортці, а коли Бен її пролистує, то видно, шо сторінки кремового кольору і всі списані від руки.

Бен закриває його ніби то шось важливе і загортає в пластикову торбу на всяк випадок і кладе мені до рюкзака.

Обоє повертаються до мене.

— Я нікуди не йду, — кажу я.

А тоді в передні двері стукають.

Яку секунду ніхто нічо не каже, всі просто застигають. Манчі багато шо хоче гавкнути, але нічо в нього не виходить, і десь може хвилина минає, поки він нарешті гавкає: «Двері!» , але Кілліан хапає його одною рукою за ошийник, а другою за морду, затикаючи йому рота. Ми всі дивимся одне на одного, думаючи, шо робити далі.

Тоді знову стукають, а крізь стіну чути голос:

— Я знаю, шо ви тут.

— Срака, — каже Бен.

— Дейві, шоб його за ногу, Прентісс, — каже Кілліан.

Це пан Прентісс-молоччий. Законник.

— Чи ви там думаєте, шо ваш Шум не чути? — через двері каже пан Прентісс-молоччий. — Бенісон Мур. Кілліан Бойд… — його голос робить маленьку паузу. — Тодд Г’юїтт.

— Ну от і поховалися, — кажу я, схрестивши руки і досі трохи дратуючись від цього всього.

Кілліан і Бен дивляться один на другого знову, тоді Кілліан відпускає Манчі, каже «Сиди тут» нам обом і йде до дверей. Бен запихає торбу з їжею до рюкзака і застібає рюкзак. Дає його мені.

— Одягай, — шепоче він.

Я спершу не дуже на нього зважаю, але тоді він махає мені з серйозним виразом, тоді я зважаю і одягаю рюкзак. Важить цілу тонну.

Ми чуємо, як Кілліан відчиняє передні двері.

— Що ти хочеш, Дейві?

— Для тебе, Кілліане, я шериф Прентісс.

— Ми тута саме обідаємо, Дейві, — каже Кілліан. — Приходь пізніше.

— Не думаю. Мені треба переговорити з юним Тоддом.

Бен дивиться на мене, в його Шумі тривога.

— Тоддові треба працювати на фермі, — каже Кілліан. — Він оце щойно вийшов через задні двері. Я оце чую, як він іде.

Це ж інструкції для мене з Беном, нє? Але я, бляха-муха, хочу почути, шо тута відбувається, так шо я не зважаю на Бена, котрий поклав руку мені на плече і пробує мене відтягнути до чорного ходу.

— Я, по-твоєму, ідіот, Кілліане? — питає пан Прентісс-молоччий.

— Ти реально хочеш, аби я відповів, Дейві?

— Я чую його Шум навіть не за двадцять футів позаду тебе. І Бена теж.

Ми чуємо, як його настрій міняється.

— Я просто хочу з ним поговорити. У нього все добре?

— Тоді нашо тобі зброя, Дейві? — питає Кілліан, і Бен стискає моє плече, можливо, навіть сам цього не розуміючи.

Голос і Шум пана Прентісса-молоччого знову міняються.

— Приведи його, Кілліане. Ти знаєш, чого я тут. Схоже на те, шо твій хлопчик не стримав думки за зубами, і хтось шось не те почув — нічого страшного, звісно, але тепер ми хочемо розібратися, в чому там була справа, та й усе.

— Ми? — питає Кілліан.

— Його Честь Мер хотів би перекинутися слівцем із юним Тоддом, — підвищує голос пан Прентісс-молоччий. — І ходіть уже, ясно вам? Нічого страшного не буде. Лише дружня бесіда.

Бен киває головою на задні двері, твердо, ніби кажучи, шо цього разу сперечатися не випадає. Ми починаємо поволеньки рухатися до виходу, але Манчі вже не міг тримати свою хліборізку закритою і таки гавкнув,

— Тодде?

— Ви ж тута всі не думаєте про те, аби звалити через чорний хід, правда? — гукає пан Прентісс-молоччий. — З дороги, Кілліане.

— Забирайся з моєї землі, Дейві, — каже Кілліан.

— Я двічі не повторюватиму.

— Та ти вже десь тричі повторив, Дейві, так що раптом це були погрози — вони не працюють.

Далі пауза, але Шум від них обох лише гучнішає, і ми з Беном обидвоє знаємо, шо буде далі, і раптом усе починає рухатися дуже швидко, тоді ми чуємо гучне гупання, за ним відразу ще два, тоді я, і Бен, і Манчі біжимо на кухню, але коли добігаємо, то вже всьо. Пан Прентісс-молоччий лежить на підлозі, тримаючись за рот, із якого вже тече кров. Кілліан взяв до рук рушницю пана Прентісса-молоччого і цілиться з неї в пана Прентісса-молоччого.