Василий Бережной - В зоряні світи

— Увесь світ буде в захопленні від вашого благородного вчинку! — вигукнув наприкінці він. — А зараз прошу вас — дайте кисню, бо в мене тут лишилося… — він подивився на шкалу свого балончика, — лишилося на п'ять хвилин! Ой, скоріше, я задихнуся!..

Йому дали кисню, а потім в ракеті нагодували, налили склянку води. Доки генерал підкріплявся, Плугар і Загорський обмірковували детальний план робіт по врятуванню експедиції. План Загорського залежав тільки від фізичних зусиль і технічних можливостей. Якщо встигнути до настання ночі викопати — однією лопатою! — «стартову яму», і якщо ракета стане в неї, то, безперечно, вдасться вилетіти. План Івана Макаровича залежав від успішності намічених ним фізико-хімічних дослідів. Цілковитої впевненості здійснити ці плани в їхніх авторів не було. Була тільки тверда воля, несхитна рішучість боротися до кінця. Або перемогти — або загинути. Третього шляху в них не було.

Вирішили одночасно працювати в цих двох напрямках: Іван Макарович провадитиме досліди, йому допомагатиме Ольга; Загорський навперемінку з генералом підкопуватиме ракету.

— Ну, що ж, тоді ви тут починайте, — сказав Іван Макарович, — а ми з Ольгою поїдемо…

— Єсть починати! Ану, генерале, пішли! Берись копати з хвоста.

Доки Загорський розмірював і прикидав, де приблизно центр ваги ракети, Ольга і Плугар виносили на всюдихід всілякі прилади і пристосування. Коли вже зібралися їхати, Мілько попросив узяти його з собою. Він уже підвівся і ходив по кабіні. Плугар подивився на його перев'язану голову, помовчав.

— Нехай їде, — обізвалася Ольга. — Небезпека вже минула.

Все — і непорушну ракету, і мовчазні гори, і невеличкий всюдихід, що пробирався між ними, — все огортала тиша — важка, мертва. А люди діяли, їхній мозок, їхня свідомість повставали проти цієї свинцевої тиші.

«З ким ви хочете мірятися силою?» ніби говорили співчутливі зорі, що великими очима дивилися з чорного неба.

«Даремні ваші потуги!» всім своїм виглядом показували байдужі гори, що цілою юрмою обступили земних гостей.

А Сонце… Сонце беззвучно сміялося і над зорями, і над гірськими хребтами, і над людьми.

Плугар вів машину обережно. Видно було, що він все ж таки більше звик орудувати авторучкою, а не важелями. Та й не диво: як керувати всюдиходом, йому показали незадовго перед відльотом на Місяць. Автомашину він водив добре — швидкості на ній переключалися автоматично, від збільшення обертів мотора, тільки повертай руля. А от з важелями кепсько: треба прикладати чимало фізичних зусиль.

Їхали вже знайомою дорогою — через ущелину, вкриту густою тінню, і по голубій сяючій долині. Мілько повертався на всі боки, жадібно розглядаючи незнайомий краєвид.

Професор був зосереджений, мовчазний. Ольга поглядала на його скафандр, не наважуючись порушити хід батькових думок. Нарешті не втерпіла:

— Тату! Скажіть мені — що будемо робити?

Іван Макарович неначе не почув запитання. Голуба долина здіймала перед ним тремтливі віяла, і здавалось, професор був загіпнотизований цим чарівним видовищем. Та ось він зупинив машину.

— Треба набрати цих самоцвітів.

— Великих чи малих? — спитала Ольга.

— Однаково, — сказав Іван Макарович, пригорщами кидаючи камінці в кузов. — Ти запитувала, що будемо робити, Олю? — згадав він. — Боротимемось за життя… Я от дивлюся на оці гори, долини — чудовий краєвид, правда? Ви як, Михайле, вважаєте?

— Чудовий, але дикий.

— Що з того… — невесело промовила Ольга.

— Та ти поглянь!

Ольга випросталась, подивилась навколо — яке могуття!

— Мені страшно, тату! Ці гори задавлять нас…

— А чи знаєш ти, чого в цій панорамі невистачає?

— А чого?

— Людини! Я от дивлюся і думаю: природа без людини мертва. Уявіть собі — поміж горами білокам'яні селища, лінії електропередач, машини на шосе… От грандіозне, справді історичне завдання людства — оживити цю мертву планету! І ми робимо перший крок у здійсненні цього завдання. Ясно? А ти — «гори задавлять…» Ні, вони не вороги наші, а друзі!

І вже їдучи, Іван Макарович продовжував:

— Ви думаєте, що там лежить, у тих горах? Ага, мовчите! То ж кисень, уявляєте — кисень!

— Як же це? — прохопилась Ольга.

— А так, у різних сполуках. Є такі мінерали, що більш як наполовину складаються… з кисню. От наше з вами завдання — видобути кисень, багато кисню! І, звичайно, азоту. Створити повітряний океан.