Артур Кларк: 2001: Космічна одіссея

Інші збіги не такі серйозні, але не менш разючі. Одним із найбільш технічно досконалих епізодів фільму був той, де показано, як Френк Пул біжить по колу гігантської центрифуги, але водночас залишається на місці завдяки штучній силі тяжіння, що утворюється за допомогою обертання апарата.

Майже через десятиліття команда надзвичайно успішної «Скайлаб» усвідомила, що дизайнери розробили для них такий самий інтер’єр, як на «Діскавері», кабінки для астронавтів були розташовані навколо основного приміщення станції. «Скайлаб», однак, не оберталася, проте це не завадило її постійним мешканцям спробувати той самий фокус. Вони зрозуміли, що можуть бігати, наче білка в колесі, і результат візуально не відрізнявся від того, який ми показали у фільмі «2001: Космічна одіссея». Вони зняли цю вправу на плівку й відіслали на Землю (чи треба називати музику, яка супроводжувала ці рідкісні кадри?) з коментарем: «Стенлі Кубрик має це побачити». Свого часу він подивився на це, бо я надіслав йому телевізійний запис (Я так і не отримав цього запису назад, бо система зберігання інформації Стенлі — немов приручена Чорна Діра).

Також зазначу дивний збіг із «Оком Япета», що його описано в розділі 35. Там Боумен бачить «ідеальний білий овал… настільки рівний, що здається намальованим на поверхні маленького супутника» з чорною цяткою якраз у центрі, що виявляється Монолітом (однією з його численних копій). Так от, коли «Вояжер-1» переслав перші фотографії Япета, на них виявився великий рівний овал із чорною цяткою посередині. Карл Саґан одразу ж надіслав мені фотографію з Лабораторії реактивного руху із зауваженням «Згадуючи про вас…». Я не знаю, що він відчув, полегкість чи розчарування, коли «Вояжеру-2» так і не вдалося з’ясувати, що воно в біса таке.

Коли чотирнадцять років тому я надрукував останні слова рукопису: «Хоч зараз малюк став повелителем світу, він іще не знав, що робити далі. Проте він щось вигадає», то відчув: коло замкнулось, я спалив усі мости до продовжень. Насправді, наступне десятиліття я лише висміював усі ідеї, що виникали стосовно цього, і мені здавалося, на те є серйозні причини. «2001: Космічна одіссея» завершилася з початком нового витка в еволюції людства, тож очікувати, що я (чи навіть Стенлі) будемо це описувати, так само безглуздо, як просити Задивленого на Місяць розповісти про Боумена і його світ.

Попри мої свідомі протести (зараз ясно, що моя підсвідомість доклала до цього руку), можливо, у відповідь на постійний потік листів від читачів, які жадали дізнатися, «що сталося далі», і, нарешті, скучивши за інтелектуальними вправами такого рівня, я написав конспект можливого продовження у формі короткого сценарію й надіслав це продовження Стенлі Кубрику та моєму агентові Скоту Мередісу. Щодо Стенлі, то це був увічливий жест, бо я знав, що він ніколи не повторюється (так само, як я ніколи не пишу продовжень), але щодо Скотта, то я сподівався, що він продасть мій нарис журналу «Omni», який недавно опублікував інше моє продовження — «Пісень далекої Землі». Таким чином я сподівався остаточно позбутися привиду «2001: Космічна одіссея».

Стенлі відреагував зі стриманою цікавістю, а от Скотт просто палав з ентузіазму й тут-таки заявив: «Ти просто мусиш написати книгу». І з жахом я збагнув, що справді мушу…

Тож тепер, любий читачу (клішоване звернення), ти можеш дізнатися, що сталося далі, 2010 року, у «Космічній одіссеї-2». Я надзвичайно вдячний Новій американській бібліотеці, яка є власницею авторських прав на «2001: Космічна одіссея», за дозвіл використати в новому романі 37-й розділ. Цей розділ дав змогу об’єднати дві книжки в одне ціле.

Й останні коментарі до обох романів. Очевидно, ми зараз перебуваємо десь посередині між 2001 роком і тим часом, коли Стенлі Кубрик і я почали працювати разом. Усупереч відомій думці, автори наукової фантастики дуже рідко беруться передбачити майбутнє. Насправді, як влучно висловився Рей Бредбері, частіше вони намагаються запобігти тому, що передбачають. У 1964 році героїчний період Космічної ери тільки розпочинався; Сполучені Штани обрали Місяць своєю метою, і щойно було ухвалено це рішення, завоювання інших планет здавалося неминучим. Тоді вважали за цілком очевидне, що на орбіті Землі з’являться гігантські космічні станції, а трохи пізніше розпочнуться й експедиції за участю людей на інші планети. В ідеальному світі це все цілком можливо втілити, але В’єтнамська війна з’їла гроші на справдження тих див, які Стенлі Кубрик показав на екрані. Тепер ми усвідомлюємо, що все це забере трохи більше часу. «2001: Космічна одіссея» станеться не 2001 року. Усе, описане в книжці й у фільмі, уже розробляють, звісно, за винятком нещасних випадків. Усе, крім контакту з інопланетними цивілізаціями: такі події ніяк не можна планувати, лиш очікувати. Ніхто не знає, відбудеться це завтра чи за тисячу років. Але я впевнений: колись цей день настане.